— Потримай, будь ласка, — попросила вона Хай-Тобі-Греця, обережно передала велетневі сплячого малюка, а сама гайнула до близнючок.
— Пустіть негайно! Ви з ним навіть не знайомі! Це непристойно! Що цей дракон про нас усіх подумає?! — Лихоманка почала розтискати лапи Скіпки, щоб відірвати її від крила аеробуса.
— Ми з ним покохали одне одного! З першого погляду! — ридма ридала лимонна драконка, чіпляючись за літак.
З іншого боку до другої сестриці підскочив Пих і теж почав відривати її від крила лайнера, розсипаючи іскри у небезпечній близькості від паливного бака.
— Не вірте їй, він кохає лише мене! Мене-е-е-е одну-у-у-у!!! — у відчаї захлиналася рясними слізьми Скалка.
Несамовиті волання зрештою збудили Хому. Він миттю збагнув, що відбувається, й собі кинувся рятувати літак.
— Дівки, ви зовсім подуріли! Це не дракон! Це машина! — горлав грушевий, але його ніхто не слухав.
Хома вчепився за кіль злощасного аеробуса, намагаючись утримати його на місці, однак певно зрушив рулі керування[24] і це спричинило шалене кружляння борту 785/17.
Тепер лайнер підкидало й крутило на всі боки, наче дзиґу. Пасажирів, хто не встиг пристебнути рятівні ремені, перевертало разом зі стюардесою в проході, наче голубці на пательні. В салоні стояв суцільний вереск.
— Он, чуєш? Через тебе в красунчика буркотить у животі! — зойкнула Скалка і випадково зазирнула в ілюмінатор.
Те, що вона там побачила, вразило її в самісіньке серце.
— Сестро, сталося лихо! — заволала драконка ще голосніше. — Ми покохали поганого хлопця! Він — людожер! Він наковтався людей! Бачиш, он вони в ньому перетравлюються!
Тут в ілюмінатор зазирнула Скіпка, і сестри разом кинулися до носової частини фюзеляжу.
— Виплюнь!
— Негайно виплюнь!
— Хіба ти не знаєш, що перший драконячий закон проголошує: «Не їж людину»?!
Драконки щосили ляскали лапами по фюзеляжу.
Перед пілотами за склом гойдалися дві страхітливі жовті мордяки, що несамовито верещали, а жовті пазуристі лапи зі страшною силою ляскали літак. Ще мить — і лобове скло не витримає, лусне…
Згори на Лимонок налітав синій Хома й обурено репетував:
— Ідіотки! Це летюча машина! Транспорт! Розумієте? Транспорт!
Але кожен горлав своє і ніхто нікого не слухав.
Зрештою жахливе ревище збудило й Михася. Хлопець розплющив очі й від жаху ледь не звалився з шиї Хай-Тобі-Греця: його підопічні в усі боки смикали літак!
— Що ви робите?! Припиніть негайно!!! — крикнув хлопець, але голос його безслідно потонув у несамовитому галасі повітряної баталії.
На щастя, Михась згадав, що він тепер Навігатор, і поспіхом видобув з кишені чарівну вуркóту. У морозному повітрі гучно пролунав клич «Всі до мене! До мене! До мене!»… Дракони миттю покинули аеробус і помчали до свого ватажка.
І саме тут ледь не сталося лихо, бо пошарпаний літак з диким виттям одразу почав завалюватись у крутий штопор[25]. Однак командирові аеробуса таки пощастило вимкнути автопілот, він переключився на ручне керування і вирівняв літак.
— Прохоренко, проси екстрену посадку в Дніпропетровську! — прохрипів командир, тремтячими руками щосили стискаючи штурвал.
Другий пілот надяг навушники:
— Зараз я диспетчеру розкажу про драконів — він точно здуріє! — не без задоволення зауважив недосвідчений лейтенант.
— Лейтенант Прохоренко, ось саме зараз ви мусите вибирати, чого ви хочете: закінчити свої дні в божевільні або й надалі літати?
— Звісно ж — літати.
— Тоді запам’ятайте: нічого цього не було.
— Як не було?! А пасажири?! Вони теж їх бачили і все одно про все розповідатимуть!
— Ми їм пояснимо, ніби це були галюцинації[26], що виникли внаслідок кисневого голодування[27], яке спричинилося через часткову розгерметизацію[28] літака.
— Дніпропетровськ-один, на зв’язку борт 785/17. Під час польоту виникли технічні ускладнення, прошу екстрену посадку. Ми зазнаємо аварії, дайте вільний коридор, — буденним тоном промовив у мікрофон лейтенант Прохоренко.
«Молодець, хлопчисько, з нього таки будуть люди, — міркував командир. — Але про пасажирів і справді навіть страшно подумати!»
— Наталко, як там? — гукнув він до стюардеси.
— Синці, ґулі — але нічого надто серйозного, — озвалася дівчина, потираючи забитий лікоть.
— От і добре, — підсумував перший пілот і почав розворот, орієнтуючись на вогні злітної смуги дніпропетровського аеропорту.
28. Посадка борту 785/17
А на летовищі теж виникла нештатна ситуація, бо на екрані радара зненацька з’явилося шість великих невпізнаних літаючих об’єктів. Терміново викликані вищі чини охорони аеропорту з подивом спостерігали за їхніми стрімкими рухами.
— Зенітки до бою! — про всяк випадок наказав генерал. — Якщо вони наблизяться ще хоча б на півкілометра.
Михась зі своєю крилатою командою з невеликої відстані споглядав посадку літака 785/17. Мабуть, треба було мерщій летіти далі, але Навігатор хотів пересвідчитися, що його дракони не пошкодили літак і з ним не станеться лиха.
Злощасний аеробус, зі слідами пазурів на фюзеляжі, увімкнув посадкові вогні і взяв курс на зниження.
— Випускай шасі[29]! — скомандував командир другому пілотові, і той натиснув на відповідні кнопки.
Задні стійки зафіксувалися нормально, і величезні колеса з’явилися під фюзеляжем, але носове шасі заклинило — воно чомусь не вийшло з відсіку. Певно, лимонні близнючки щось-таки зіпсували, намагаючись змусити літак виплюнути пасажирів.
— Командире, у нас немає носового шасі! — повідомив лейтенант Прохоренко.
— Здається, воно нам не знадобиться, — похмуро буркнув перший пілот.
Він уже бачив, що зниження відбувається надто швидко і аеробус спускається якось боком, завалюючись на ліве крило. На жаль, хвіст і кіль теж сильно постраждали, тож вирівняти літак не було жодної можливості. До того ще й ліва турбіна була оповита димом.
Другий пілот крізь лобове скло побачив, як швидко наближається льотне поле, яким у напрямку злітної смуги мчать крихітні пожежні машини, і зрозумів: «Падаємо. Це кінець».
— Ми зробили все, що могли, але кут надто великий. Елерони майже не працюють. У нас немає шансів, якщо тільки не станеться дива, — констатував командир.
— А в мене цієї неділі — весілля, — озвався лейтенант Прохоренко.
В салоні принишкли навіть найгаласливіші пасажири, адже всім раптом стало ясно, що це кінець. Повітряна машина з ревом наближалася до землі, всі затамували подих, чекаючи на останній вибух.
І тут Михась нарешті зрозумів, що справи кепські, і сказав:
— Ось бачите, що ви наробили? Ану допоможіть йому сісти, підтримайте, щоб він не гепнувся часом.
Дракони миттю ринули до аеробуса.
Начальник охорони аеропорту опинився в дуже складному становищі.
З одного боку він бачив на екрані радара атаку невпізнаних об’єктів і мав би скомандувати: «Вогонь!», але як стріляти, коли в зоні обстрілу пасажирський літак? Генерал стиснув підлокітники крісла і завмер з мікрофоном біля рота.
— Іване Петровичу, ходіть сюди! Звідси краще видно! — покликали його диспетчери, що скупчилися перед величезними вікнами спостережного пункту.
Начальник охорони летовища, не знімаючи навушників і мікрофона, наблизився до скла. Видовище справді було гідне подиву, і генерал, забувши про мікрофон, замість команди на знищення нападників приголомшено пробурмотів:
— Ох, Боже мій…
З темного неба неквапно знижувався повітряний лайнер, який з усіх боків дбайливо підтримували велетенські крилаті чудовиська.
Ось вони обережно довели аеробус до злітно-посадкової смуги, але щойно шасі торкнулося асфальту, дракони злинули вгору і розчинилися між зірок.
24
Рулі керування —
25
Крутий штопор —
27
Кисневе голодування —
28
Розгерметизація літака —
29
Шасі —