Спершу граф запитав, чи можливо в Англії мати двох або більше повірених у справах. Я відповів, що він може мати хоч десятьох, якщо забажає, але мати понад одного повіреного задля однієї справи не надто розумно, бо ж один може виконувати нараз тільки одну справу, а зміна повіреного може зашкодити інтересам клієнта. Здалося, мій співрозмовник цілком зрозумів. Потім він запитав: якщо у клієнта виникнуть якісь практичні труднощі, наприклад, щодо банківських справ, а його повірений у цей час стежитиме за розвантаженням корабля, чи слід у цьому разі звертатися до місцевого повіреного у банківських справах, якщо це відбувається далеко від дому. Я попросив пояснити детальніше, що саме він хоче знати, аби помилково не ввести його в оману. Він мовив:
— Гаразд. Я поясню. Ваш друг, і мій також, містер Пітер Гоукінс, який мешкає поблизу прегарного собору в Ексетері, розташованого далеко від Лондона, купує мені за вашої допомоги нерухомість у Лондоні. Чудово! Але, відверто кажучи, це може здатися дивним, що я беру на допомогу у своїх справах не лондонських повірених, а тих, хто мешкає так далеко. Чи не спровокую я своїми діями конфлікт інтересів? Я хочу, щоб місцеві інтереси не перетиналися з моїми бажаннями, бо той, хто живе у Лондоні, можливо, переслідує свої цілі або хоче бути корисним своїм друзям, а мені йдеться про те, щоб знайти власного агента, який працюватиме лише на мене. Припустімо, я, маючи купу справ, волію доправити кораблем товар, скажімо, у Ньюкасл або в Доргем, або в Гарвіч, або в Дувр, то чи не легше це передоручити комусь, хто живе у тих портових містах?
Я відказав, що, звісно ж, легше, але саме тому повірені у справах мають цілу мережу агентів на місцях, отже місцева робота буде виконана місцевою людиною за інструкцією будь-якого повіреного. Таким чином, клієнт замовляє послуги в однієї людини, а та, своєю чергою, може передоручити їхнє виконання іншій, і жодних турбот із боку клієнта.
— Але ж, — сказав граф, — я і сам міг би вільно керувати власними справами. Чи не так?
— Звісно, — відповів я, — так, власне, й чинять ділові люди, які не бажають утаємничувати у свої справи сторонніх людей.
— Гаразд! — мовив він і заходився далі розпитувати про значення документів на перевезення вантажу і їхнє оформлення, а також про всілякі труднощі, які можуть виникнути і яких він прагне уникнути заздалегідь. Я, наскільки міг, розтовмачив йому все. Після спілкування з ним у мене склалося чітке враження, що він і сам чудово міг би працювати повіреним у справах, адже не було жодного питання, відповіді на яке він би не знав. Як на людину, яка зроду не була в Англії і яку, а це було очевидно, годі було назвати підприємцем, графові знання і ділова хватка вражали. Коли він отримав відповіді на свої запитання, а я звірив усе, наскільки це було можливо, із правознавчими книжками, він раптом підвівся і сказав:
— Ви вже написали другого листа нашому другу містеру Пітеру Гоукінсу, відтоді як відправили першого, або комусь іншому?
Я з гіркотою відповів, що ні, адже у мене не було жодної можливості відправляти листи.
— Тоді напишіть зараз, мій юний друже, — мовив він, поклавши важку руку мені на плече, — напишіть вашому другу і кому треба, і повідомте їм, будь ласка, що залишитеся тут іще на місяць.
— Ви хочете мене тут затримати на такий тривалий час?
Тільки-но я уявив це, у мене все аж у грудях обірвалося.
— Авжеж, я дуже цього хочу і відмови не прийму. Коли ваш патрон, або, якщо хочете, працедавець, повідомив, що пришле свою довірену особу замість себе, само собою було зрозуміло, що мої потреби задовольнятимуться повною мірою, а мене не обмежуватимуть. Чи не так?
Що мені залишалося робити, як не вклонитися на знак згоди? Йшлося про інтереси містера Гоукінса, а не мої. Я мусив думати про нього, не про себе. До того ж, поки граф Дракула говорив, у його очах і в поведінці було щось, що змусило мене пригадати: я в’язень і вибору в мене немає. Граф зарахував уклін як свою перемогу, а мій стурбований вираз обличчя — як свою владу наді мною. Він одразу ж скористався цим, але у притаманній йому люб’язній манері, що виключала будь-який опір із мого боку.
— Але дуже прошу вас, мій славний юний друже, не обговорювати у ваших листах нічого, крім справ. Понад усякий сумнів, вашим друзям буде приємно довідатися про те, що з вами все гаразд і ви із задоволенням очікуєте на повернення додому. Чи не так?