Поки я все це нотував, у проході десь унизу лунало тупотіння ніг, щось гуркотіло, так ніби тягали щось важке: понад усякий сумнів, то були скрині з землею. А ще гупав молоток — ним вганяли цвяхи у ту скриню. А зараз я чую, як лунають важкі кроки у залі, а за ними тупотить безліч інших ніг.
Я чую, як, зачиняючись, грюкають двері, дзвенять ланцюги, скрегоче ключ у замку, тоді ключ витягують із замка, відчиняють інші двері, замикають їх, скрипить замок і засуви.
Тпру! Спочатку із внутрішнього двору, а потім із гірської дороги до мене долинає скрип — це крутяться в дорозі колеса важких возів, а поряд хльоскають батоги і перемовляються цигани, і тоді все стихає вдалині.
Тепер у замку залишився тільки я і ті жахливі жінки. Фу! Міна — теж жінка, але вона не має нічого спільного із тими особами. Вони справжнє бісове кодло!
Я не залишуся з ними сам на сам. Спробую спуститися по замковій стіні нижче, ніж попередні рази. Я прихоплю з собою золото, бо воно може знадобитися мені пізніше. Я маю знайти вихід із цього жахливого місця.
А потім — подалі звідси і додому! Тікати геть, тікати найближчим поїздом! Подалі від цього клятого замку, з цієї клятої землі, де вільно розгулює сам диявол і його пекельне кодло.
Краще покластися на милість Божу, ніж дістатися тим чудовиськам. Прірва крута і глибока. Але навіть якщо мені судилося розбитися, спочивши вічним сном, я все одно залишусь людиною. Прощавайте всі, і ти, Міно!
Розділ 5
Лист від міс Міни Мюррей міс Люсі Вестенра
9 травня
Моя люба Люсі!
Вибач, що тривалий час не писала тобі, просто була завалена роботою. Життя заступниці директорки школи часом клопітне. Понад усе я хотіла б опинитися разом із тобою на березі моря, де ми би вільно розмовляли і будували повітряні замки. Останнім часом я дуже багато працюю, бо хочу допомогти Джонатанові у його праці, я дуже завзято тренуюся у стенографії. Коли ми поберемось, я зможу бути корисною Джонатанові, і якщо стенографуватиму достатньо добре, я робитиму це під його диктовку, а потім передруковуватиму на машинці, ось чому я так наполегливо працюю.
Іноді ми з ним пишемо одне одному листи стенограмою. А ще він веде стенографічний щоденник своєї подорожі за кордон. Коли ми з тобою будемо разом, я теж вестиму такий щоденник. Я маю на оці не той щоденник на дві сторінки на тиждень, який валяється пожмаканий у куті. Я маю на увазі щоденник, у якому я занотовуватиму щось, тільки-но відчую таку потребу.
Гадаю, він не буде цікавим для інших людей, але я й не маю цього на меті. Колись я покажу його Джонатанові, якщо, звісно, там не буде нічого такого, чим неприємно ділитися. В кожному разі, це буде справжнє тренування. Я спробую робити так, як це роблять журналістки, які під час інтерв’ю стенографують, щоб запам’ятати розмову. Я маю на увазі те, що трохи практики — і можна зберегти у пам’яті все, що відбувається і кажеться за день.
А втім, побачимо. Я докладніше розповім тобі про свої маленькі плани при зустрічі. Я щойно отримала з Трансільванії від Джонатана кілька коротеньких рядків. У нього все гаразд і він повернеться приблизно за тиждень. Мені кортить почути всі його новини. Це, напевно, чудово — побачити чужі краї. Сумніваюся, що нам (я маю на увазі Джонатана і себе) вдасться коли-небудь відвідати їх разом. О, годинник вибив десяту. До побачення!
З любов’ю
Міна.
P. S. Коли писатимеш мені, розкажи всі новини. Ти мені давно вже нічого не розказувала. До мене дійшли чутки про високого вродливого чоловіка з кучерявим волоссям!
Лист Люсі Вестенра Міні Мюррей
Четем стріт, буд. 17
Середа
Люба Міно!
Ти дуже несправедливо звинувачуєш мене у тому, що я погана кореспондентка. Я вже двічі писала тобі відтоді, як ми розсталися. Твій останній лист був лише другим. Крім того, мені просто немає про що розказати тобі. Справді, немає нічого, що б тебе зацікавило.
Нині у місті є на що глянути. Ми ходимо до картинних галерей, прогулюємося парком пішки або верхи. Щодо високого чоловіка з кучерявим волоссям, це напевно той, із ким я грала у м’яч останнього разу. Вочевидь, хтось вигадує казна-що.
То був містер Голмвуд. Він частенько буває в нас. Цей пан дуже добре ладнає з моєю матусею, у них багато спільного і їм є про що побалакати.
Нещодавно ми познайомилися з чоловіком, який міг би підійти тобі, якби ти, звісно, не була заручена із Джонатаном. Він міг би скласти тобі чудову партію, бо він — красивий, освічений, походить з гарної родини. Він — доктор, і то дуже розумний. Ти тільки уяви собі, йому лише двадцять дев’ять, а під його особистим наглядом перебуває величезна лікарня для душевнохворих. Мені його представив містер Голмвуд, він у нас гостював і відтоді часто відвідує нас. Я вважаю його найрішучішою людиною з усіх, що знаю, а також найврівноваженішою. Він цілком спокійний. Уявляю, який чудодійний вплив Голмвуд справляє на своїх пацієнтів. Він має цікаву звичку вивчати риси обличчя, ніби намагається прочитати думки, не раз вивчав і моє обличчя, але, скажу без зайвої скромності, я — міцний горішок. Про це говорить моє дзеркало.