Выбрать главу

Лист Квінсі П. Моріса шановному Артурові Голмвуду

25 травня

Дорогий Арті,

Ми розказували історії біля вогнища, ставши табором у преріях, перев’язували один одному рани після спроби висадитися на Маркізах, пили за здоров’я на берегах озера Тітікака. Тепер у нас з’явилося ще більше історій, вартих того, щоб їх розповісти, нові рани, які треба перев’язати, та інші люди, за здоров’я яких варто випити. Дозволь запросити тебе до мого вогнища завтра ввечері. Не сумніваюся, що ти прийдеш, бо мені відомо, що певну леді запрошено на певний званий обід, а отже, ти будеш вільний. Я запросив тільки нашого старого приятеля по Кореї Джона Стюарта. Він також прийде, і ми обидва хочемо наповнити келихи вином і підняти їх за здоров’я найщасливішої людини в світі, якій віддали найшляхетніше серце з усіх, що їх створив Бог, варте того, щоб його завоювали. Обіцяю щирий прийом, дружні вітання, тости за здоров’я, у чому присягаюсь. І ми вдвох доправимо тебе додому, якщо ти хильнеш через край. Приходь!

Завжди твій

Квінсі П. Моріс.

Телеграма від Артура Голмвуда Квінсі П. Морісу

26 травня

Розраховуйте на мене в будь-якому разі. Я везу повідомлення, від якого у вас у вухах задзвенить.

Арті.

Розділ 6

Щоденник Міни Мюррей

24 липня. Вітбі

Люсі зустріла мене на станції. На вигляд вона ще миліша і горить іще більшим коханням, ніж досі. Ми поїхали в Кресент, до дому, де вона з матір’ю мають кімнати. Це місце — дуже миле: маленька річечка, що називається Еск, тече через глибоку долину і розширяється біля гавані. Поруч — великий віадук із високими стінами, через який здається, що все розташоване значно далі, ніж воно насправді. Долина така прегарна, вона купається в зелені, а береги досить круті. Стоячи на підвищенні на тому ж березі, угледіти щось можна, лише піднявшись на самий верх. Будиночки, що їх я побачила вздовж дороги, у цьому старовинному містечку всі мали червоний дах. Здається, вони напирають один на одного. Це мені нагадало Нюрнберґ, який я бачила на картинах. Праворуч від містечка темніють руїни абатства Вітбі, яке колись сплюндрували данці і яке виводить сцена з «Марміону»,[5] коли дівчину замуровують у стіну. Це величезні вишукані руїни, серед яких можна знайти чимало чудових і романтичних куточків. Існує легенда про те, що в одному з вікон з’являється білява леді. На півдорозі від абатства до містечка стоїть іще одна церква, церковна парафія, з великим цвинтарем навколо, з силою-силенною надгробків. Як на мене, це наймиліше місце у Вітбі, бо розташоване праворуч від містечка, і звідси відкривається вид на гавань і все узбережжя із мисом Кетлнес, який височіє над водою. Він так круто спускається у гавань, що частина берега обвалилась і деякі надгробки зруйнувалися. В одному місці від вимощеної дороги кладовища відходить піщана стежина і веде далеко вниз. Від церковного подвір’я ведуть прогулянкові доріжки з лавочками. Люди приходять сюди, просиджуючи тут цілий день, споглядають прегарний краєвид і насолоджуються бризом.

І я часто приходитиму сюди працювати. Ось і зараз я пишу, тримаючи всій зошит на колінах і дослуховуючись до розмови трьох дідусів, які сидять біля мене. Здається, їм нема чим займатися, крім як сидіти тут цілими днями і правити теревені.

Гавань лежить унизу, просто переді мною, причому віддалений бік являє собою довгий насип із гранітною стіною, який тягнеться далеко у море, загинаючись наприкінці дугою, де стоїть південний маяк. З боку моря розташований масивний мол. З ближнього боку мол загинається дугою у зворотному напрямку, у кінці молу теж височіє маяк. Між цими двома насипами є вузький прохід у гавань, яка сама по собі набагато ширша за нього.

Бути біля великої води дуже приємно, але під час відливу рівень води падає так стрімко, що не залишається нічого, і море ледь нагадує струмок Еска, що біжить поміж піщаних берегів і скель. Із цього боку гавані тягнеться велика круча, десь у півмилі завдовжки, гострий край якої простягається далеко за південний маяк. Наприкінці цієї кручі стоїть бакен із дзвоном, який у негоду гойдається, і вітер ширить його печальний подзвін.

вернуться

5

Епічна поема Вальтера Скотта.