Як ніхто з українських драматургів другої половини XIX ст., І. Карпенко-Карий розгорнув широку картину життя українського народу, показавши класову диференціацію в його середовищі, опоетизувавши красу духовного світу простих людей і сатирично висміявши звиродніння панівних верхів.
Розвиваючи дві паралельні тенденції в українському театрі — романтичну і реалістичну, які органічно взаємодоповнювались, І. Карпенко-Карий створив свій театр, який, спираючись на традиції, що йшли від І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка і Т. Шевченка, сягнув вершин критичного реалізму, цілком відповідаючи духові часу, естетичним потребам тогочасного глядача і глядача наступної епохи.
Драматична творчість І. Карпенка-Карого — це найвище досягнення нашого класичного театру, театру корифеїв, що стало школою для українських радянських драматургів. Ранній Микола Куліш («97», «Комуна в степах»), І. Микитенко, О. Корнійчук генетично пов’язані з драматургією І. Карпенка-Карого.
Письменник протягом усього життя пильно стежив за розвитком російської літератури, перебував у тісних контактах з окремими діячами російської культури, зокрема, був особисто знайомий з Л. Толстим, зазнав на собі конкретного їхнього впливу. Але й драматургія ї. Карпенка-Карого не лишилася без впливу на діячів російської культури. Адже під час гастролей українських труп поза межами України вистави п’єс І. Карпенка-Карого дивилися глядачі російських міст, передусім Петербурга і Москви, а серед них були і згаданий уже Л. Толстой, і А. Чехов, і В. Стасов, і М. Нестеров, і В. Короленко, і М. Горький, який під час свого відпочинку в селі Мануй-лівці на Полтавщині влітку 1897 р. організував аматорський театр, у якому за його настійною вимогою було поставлено «Мартина Борулю».
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції драматургія І. Кар-пенка-Карогр збагатила репертуар українських радянських театральних колективів. Ці вистави дивиться глядач не тільки нашої республіки, а й різно-національний глядач під час гастролей наших колективів у різних закутках всієї Радянської країни.
П’єси І. Карпенка-Карого видавались понад двадцять разів у перекладах російською мовою — загальним тиражем більш як сто тисяч примірників, а «Хазяїн», «Мартин Боруля», «Безталанна» неодноразово виходили у перекладах різних авторів. М. Рильський високо оцінив блискучі переклади, здійснені Б. Тургановим.
Були окремі спроби сценічного втілення п’єс І. Карпенка-Карого на російській радянській сцені і на сценах інших братніх республік, але справжні відкриття драматургії Карпенка-Карого ще попереду. Як попереду й справжнє прочитання Карпенка-Карого українським театром.
За драматургією І. Карпенка-Карого — майбутнє, бо це наша класика, яка ніколи не стдне байдужою наступним поколінням читачів і глядачів.
Р. Я. ПИЛИПЧУК
ДРАМАТИЧНІ
ТВОРИ
БУРЛАКА
Драма в 5 діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Михайло Михайлович — волосний старшина. Омельян Григорович — писар.
Сидір — збірщик, прибічник старшини.
Петро Семен Дід
односельчане.
Микола Павло 1-й 2-й
чоловіки
3-й
4-й
О п а и а с — бурлака.
Олекса — молодий парубок, його племенник.
Галя — Олексина молода.
Олена — сестра Олекси.
П р і с ь к а — жінка Петрова.,
Г е р ш к о — жид.
Поштар.
Громадян е, десятники, парубки і дівчата.
Волосне правленіє. Стіл. За столом сидять писар, старшина і
Г е р ш к о.
ЯВА І
Старшина. Хто ж то базіка?
Г е р ш к о. Первйй — Петро. Він каже, що замість того* щоб заплатить недоїмку,— я з вами в кумпанії куповав у мужиків на громадські гроші хлі’б будущого урожаю з великою уступкою. Вредний зовсім чоловік! І так все розказує,
наче він там був. Декотрі хазяїни почали забивать йому баки, то він чуть не бив Дмитра. »
Старшина. Нехай собі чешуть язики! Собака бреше, а вітер несе. Що то вони щитать нас будуть, чи як? Я їх пощитаю! А холодна нащо? Поки що ціна підніметься, продамо хліб і бички, то й гроші покладем на своє місце; от їм і дуля, хоч би й до начальства дійшло.