6 Перед паном Хведором ходить жид ходором, і з а д к о м-п ередком перед паном Хведорком — парафраз із поеми Т. Г. Шевченка «Гайдамаки» (розділ «Конфедерати»).
7 Д е цимбали? Грай, п с я в і р о! — Рядок із розділу «Конфедерати» «Гайдамаків» Т. Г. Шевченка.
8 А ж корчма т р я с е т ь с я, в а л ь с а ляхи о д д и р а ю г ь т а мазура — парафраз із «Гайдамаків» (розділ «Конфедерати») Т. Г. Шевченка.
9 Е н е й був парубок моторний — рядок з поеми І. П. Котляревського «Енеїда».
САВА ЧАЛИЙ Трагедія в 5 діях і 7 картинах
Вперше надруковано в журн. «Киевская старина», 1899, кн. 8, с. 210—264; кн. 9, с. 312—340.
Вперше виставлено 21 січня 1900 р. «Товариством малоросійських артистів під керівництвом ГІ. К. Саксаганського і М. К. Садовського» в Києві.
Задум п’єси з’явився в І. К. Тобілевича, мабуть, задовго до початку роботи над нею. В недатованому листі до сина Назара, який можна віднести до січня або першої половини люїого 1898 р., читаємо: «1 марта ми поїдемо додому. Дома буду працювати над «Савою Чалим» або над новою темою «Батьки і діти» (Карпенко-Карий І. (Тобілевич /. К.). Твори. В 3-х т., т. З, с. 245). Але на хутір він приїхав раніш — 22 лютого 1898 р. В листі звідти до сина Назара від 25 лютого 1898 р. драматург пише: «Оце думаю писать або «Сава Чалий» — трагедію, або «Батьки і діти» — комедію. Обидві штуки широкого змісту - - не знаю, чи справлюся. Зараз сиджу та читаю історичні матеріали» (там же). Того самого дня в листі до М. К. Вороного теж є згадка про це: «Сиджу па хуторі и пишу «Саву Чалого». Краще сказать — задумав писать і читаю всякі джерела.. » (там же, с. 243—244). Однак зосередив свою уваї у тоді І. К. Тобілевич па інших темах: переробив п’ятий акт драми «Понад Дніпром», написав статтю «Наталка Полтавка», що видно з листа до сина Назара від 15 березня
1898 р. (там же, с. 249). Можливо, однак, протягом другої половини березня і квітня І. К. Тобілевич працював над «Савою Чалим».
Завершити ж роботу над цією трагедією драматургові вдалося тільки через рік, знову ж під час перебування па хуторі Надія, протягом кінця березня — першої половини квітня 1899 р. Це стверджено ним у листі
до сина Назара від 11 квітня 1899 р.: «Так я ж, брат, написав за цей час нову п’єсу «Сава Чалий», трагедія в 5 д[іях] і 7 одмінах...» (там же).
П’єса з’явилась друком у журналі «Киевская старина» за 1899 р.
15 жовтня 1899 р. автор надіслав відбиток з журналу до Головного управління в справах преси з проханням дозволити п’єсу до вистави:
«В Главное управление по делам печати, отделение драматической цензуры коллежского секретаря Ивана Тобилевича (Карпенко-Карого)
Прошение.
Представляя при этом в двух экземплярах пиесу под названием, «Сава Чалый», имею честь покорнейше просить разрешить эту пиесу к представлению на сцене и один экземпляр с разрешительною подписью выслать в город Киев, Мариинско-Благовещенская улица, дом № 89, Николаю Витальевичу Лысенко, для передачи мне. Герб[овые] марки прилагаются.
Коллежский секретарь Иван Карпович Тобилевич (Карпенко-Карый).
15 октября 1899 г.»
(ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1899 р., спр. 10, арк. 322).
За дорученням Головного управління в справах преси Санкт-Петер-бурзький цензурний комітет 8 грудня 1899 р. розглянув справу щодо дозволу п’єси до вистави, згодившись з висновками цензора про доцільність її заборони. Наводимо витяг з протоколу засідання:
«Журнал заседания С.-Петербургского цензурного комитета декабря 8 дня 1899 года. № 48.
Слушали: ст. 7-я
Доклад коллежского секретаря Вержбицкого о пьесе на малороссийском наречии под заглавием «Сава Чалый» — трагедія в 5 діях и 7-ми картинах И. Карпенко-Карого. Оттиск из журнала «Киевская старина».
Действие драмы относится к тому периоду, когда гнет крепостного права вызвал появление гайдамачества. [...]
Принимая во внимание, что называемая драма изображает мрачную картину непримиримой сословной вражды, хотя и относящейся к далекому прошлому, но все же не представляющей здоровой нравственной пищи для народа, и местами содержит речи, проникнутые украинопатриотическим чувством, цензирующий полагал бы не дозволять названную драму к представлению на сцене.
С.-Петербургский цензурный комитет, согласно с мнением докладчика, полагая пьесу «Сава Чалый» не дозволять к исполнению на сцене, определил: представить об этом на усмотрепие Главного управления по делам печати.
Представлено 13 декабря за № 2544» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. 27, спр. 27, арк. 552—555).
Того самого 13 грудня 1899 р. за № 2544 цей висновок цензурного комітету було надіслано до Головного управління в справах преси. На документі начальник Головного управління М. Соловйов наклав таку резолюцію: