«В основе трагедии лежит борьба русского православного народа, вынужденная фанатизмом польских вельмож и шляхты, и нетерпимое положение угнетенных, прекратившееся только с переходом страны под владычество России. Украинофильские заблуждения [нерозб.] из обособления Украины от России в пьесе отсутствуют. Ввиду сего не усматривается в пьесе тех оснований, по коим она воспрещена для публ [ичного] представления. По сим соображениям пьесу можно разрешить для представления.
14 дек[абря] [18]99»
(ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1899, спр. 10, арк. 324—327).
У Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луна-чарського (№ 55873 б) зберігається цензурований відбиток тексту «Сави
Чалого» з «Киевской старины» з таким написом: «К представлению дозволено. За цензора др [аматических] соч[инений] 14.XII [18] 99». На цьому примірнику цензором підкреслені майже всі місця, де йдеться про тяжкі податки, які викликали невдоволення селян, їх прагнення помститися, про розправу шляхти з гайдамаками та ін.
21 січня 1900 р. під час виступів «Товариства малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського» в Києві в бенефіс І. К. Карпенка-Карого, який виконав роль Потоцького, було вперше виставлено трагедію «Сава Чалий». Роль Сави Чалого виконував М. К. Садовський, Гната Голого — П. К. Саксаганський, режисура П. К. Саксаганського. «Киевская газета» від 23 січня 1900 р. вмістила рецензію, в якій відзначається, що трагедія викликала «захватывающий интерес».
Незабаром, з початку липня 1900 р., після вступу до трупи М. Л. Кро-пивницького, роль Потоцького було передано йому, а І. К. Карпенко-Карий перейшов на роль Шмигельського. П. К. Саксаганський писав: «Графа Потоцького він жував і був більше похожий на Виборного, ніж на графа. Карпенко-Карий, граючи Шмигельського, був мучеником» (Саксаганський П. По шляху життЯ, с. 195). Коли М. Л. Кропивпицький у 1903 р. вийшов з трупи, роль Потоцького знов повернулася до її першого виконавця. Готуючи п’єсу до друку в четвертому томі «Драм і комедій», І. К. Карпенко-Карий вніс незначні зміни в текст.
Поштовхом до створення трагедії «Сава Чалий» стала широкопопулярна в XIX ст. на Україні історична пісня прб Саву Чалого, яку залюбки співали в родині Тобілевичів. Вона була відома в багатьох варіантах, опублікованих у збірниках: «Запорожская старина» І. Срезнев-ського (X., 1833, ч. Г); «Польські і руські пісні галицького народу» Вацлава з Одеська (Львів, 1833),; «Украинские народные песни, изданные Михайлом Максимовичем» (М., 1834).
Оскільки І. Срезневський датував факт зради Савою Чалим гайдамаків кінцем XVI — початком XVII ст., а М. Максимович і ряд польських істориків першої половини XIX ст. пов’язували його з періодом повстання С. Наливайка (тобто до 1596 р., коли було у Варшаві страчено С. Наливайка) або з часом гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного (початок XVII ст.) (Рихлик Є. Сава Чалий і Сава Цеглинський у польській літературі.— Збірник заходознавства. К-> 1929), то М. І. Костомаров, автор першої історичної драми в новій українській літературі — «драматичних сцен» за мотивами народної гіісґіі під назвою «Сава Чалий» (1838), очевидно ж, через це відніс зображені в ній події до XVII ст. Він на той час ще не мав у своєму розпорядженні документів, які б дозволили правильно датувати події, пов’язані з іменем Сави Чалого.
, Немає згадок про нього і в працях інших російських та українських істориків першої половини XIX ст. Першим підняв питання про Саву Чалого, спростувавши неправильні, твердження І. Срезневського і М. Максимовича і датуючи події першою половиною XVIII ст., А. Скальковський у двох працях: История Новой Сечи. Одесса, 1846, ч. 1, с. 130—135; Наезды гайдамак на Западную Украину. Одесса, 1846, ч. 2, с. 49. Важливо підкреслити, що А. Скальковський користувався документами з архіву Запорізької Січі.
На основі відомостей, поданих А. Скальковським, і взятих з різних варіантів народної пісні, спробу узагальнити образ Сави Чалого зробив російський і український письменник та історик Д. Мордовцев у монографії «Гайдамаччина» (Спб., 1870).
Однак найціннішим набутком історичної науки про Саву Чалого став третій том третьої частини і другий том шостої частини «Архива Юго-Западной России» (К., 1876), в якому було вміщено листування польської шляхти, актові записи, універсали коронного гетьмана, скарги панів на гайдамаків, хроніку з польських газет і т. ін.
Оскільки драматург у своїх листах не вказав, які саме історичні матеріали він читав, готуючись до написання трагедії «Сава Чалий», а його особистий архів, де могли б зберегтися витяги з джерел, загинув, то слід гадати, що основним джерелом трагедії «Сава Чалий» був передусім «Архив Юго-Западной России», а також різні варіанти «Пісні про Саву Чалого», публікація яких у середині і другій половині XIX ст. продовжувалась у багатьох збірниках: «Старосветский бандуриста» М. Закревського (1859); «Пісні, думки і шумки руського народу на Поділлі, Україні і в Малоросії» А. Коципінського (1862), «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» Я. Головацького (1878).