16 Великий Луг—назва у XVI—XVIII ст. дніпровських плавнів нижче від порогів у пониззі Дніпра, де перебувала до 1709 р. Стара (Чортом-лицька) Січ, відновлена в 1734—1775 рр. під назвою Нова Січ.
17 ...щ о зараз робиться в двор і...— Розповідь Микити про розправу над селянами у панському дворі збігається з викладом в історичному документі: «Приговор Люблинського трибунала, присуждающий Николая Потоцкого, старосту Каневского, к уплате значительного штрафа в пользу князя Любомирского за то, что он, остановившись проездом в селе Любомир-ского — Карапышах, дозволил жолнерам своей надворной хоругви истязать до смерти и грабить крестьян и насиловать крестьянок. 174-1. Октября 21» (Архиз Юго-Западной России, т. 3, ч. 3, с. 326 — 329). Драматург тільки змістив подію в часі, відніс її до середини 30-х років XVIII ст.
18 Такий самий Сава, я чув, сидить в тюрмі у Білій Церкві...— Йдеться про арешт Сави Чалого восени 1734 р. в м. Шар-городі на Поділлі, після чого він був ув’язнений в Білій Церкві, звідки у грудні 1734 р. втік (Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст. К., 1970, с. 72—73).
19 Морщ тин Збігнев (бл. 1628—1689) польський поет, пропагував аріанську ідею єдності всіх людей, боровся проти визискування селян панами. З 1663 р. жив у своєму маєтку Рудівцях.
20 Річ Посполита — польський переклад латинського терміна «республіка» — офіційна назва об’єднаної двоєдиної Польсько-Литовської держави з часу Люблінської унії 1569 р. до 1795 р., тобто до останнього розділу Польщі.
21 Очерети е.— Назва цього села вживається автором у прижиттєвій публікації непослідовно: Очеретне і Очеретна. Тут уніфіковано за більшою кількістю вживання: Очеретне. Села з такими назвами є на Україні в кількох областях, зокрема Очеретня,— в Погребищенському районі Вінницької області, Очеретне — в Кагарлицькому районі Київської області.
22 ...українська партія в Лисянці...— тобто українська частина польського війська в селі Лисянці (тепер — райцентр Лисянського району Черкаської області).
23 Це той Потоцький, що розум в нього жіноцький — пара^г)раз із української народної пісні «Гей ти, пане Потоцький» (Історичні пісні, с. 235).
24 Карапиші — село, тепер — у Миронівському районі Київської області.
25 Тульчин — містечко на Брацлавщині, тепер — райцентр Вінницької області.
26 Лисянка — містечко, тепер — райцентр Черкаської області.
27 Брацлавщина—історична область на Україні (територія теперішньої Вінницької і частини Хмельницької областей) у другій половині XVI—XVIII ст. Назва походила від м. Брацлав (тепер — райцентр Вінницької області) — адміністративно-територіального центру Брацлавського воєводства (1569—1648 та 1712—1793) в складі Речі Посполитої, Брацлавського полку (1648—1712) після визволення Брацлавщини від польсько-шляхетських загарбників і Брацлавського намісництва (1793—1796) в складі Росії. У 1796 р. територія Брацлавщини відійшла в основному до Подільської і частково Київської губерній.
28 Подол — Поділля, історико-географічна область, що займала басейн Південного Бугу і лівобережний басейн Дністра (до середини XIV ст.— Пониззя) і збігалася з адміністративно-територіальною одиницею Литовського князівства в 60-х роках XIV ст.— 1430 р., Подільського воєводства в складі Польського королівства в середині XV ст.— 1569 р., Речі Посполитої в 1569 — 1672 рр. та 1699—1793 рр., Подільського намісництва в 1793— 1797 рр., Подільської губернії в 1797—1925 рр., до якої ввійшли також частини поселень Брацлавського і Возиесенського намісництв.
20 В о л и н ь — історико-географічна область в басейні південних приток Прип’яті і верхів’ях Західного Бугу. Становила основну складову частину Володимиро-Волинського князівства в період Київської Русі і Галицько-Волинського князівства, з другої половини XIV ст. підпала під владу феодальної Польщі. За Речі Посполитої в 1569—1793 рр. цю територію охоплювало Волинське воєводство, в складі Російської держави у 1793— 1796 рр.— Волинське намісництво, в 1797—1921 рр.— Волинська губернія, що за Ризьким мирним договором 1921 р. була розділена на дві частини: західні повіти відійшли до буржуазно-поміщицької Польщі, а східні — до Волинської губернії в складі УРСР (губернія ліквідована 1925 р.).
30 Гетьманщина — напівофіційна назва Лівобережної України разом з м. Києвом (після Андрусівського перемир’я 1667 р.) у складі Російської держави. Певною мірою зберігала суспільно-політичний устрій, який почав формуватись ще в роки визвольної війни українського народу 1648— 1654 рр. Мала свою адміністративно-територіальну систему, військо, суд, фінанси і користувалася деякою автономією. На чолі Гетьманщини стояв гетьман, який формально обирався на Генеральній військовій раді, а насправді призначався або затверджувався царським урядом. У 1722 і 1734 рр. гетьманство було тимчасово, а в 1774 р. остаточно скасоване. Функції гетьмана передано царським урядом Другій малоросійській колегії, яка була найвищим адміністративним органом влади на Лівобережній Україні. Суспільно-політичний устрій Гетьманщини, який протягом XVIII ст. зазнав значних 'змін у напрямі зміцнення централізації і бюрократизації, існував і після скасування гетьманства 1774 р. В 1781 р. його було ліквідовано царським урядом і замінено загальнодержавним устроєм.