б Руському народному театрі товариства «Руська бесіда» в Галичині (у 1908—1909 рр.) і в інших трупах.
З українських радянських театральних колективів слід назвати Новий драматичний театр ім. І. Франка, який у 1920 р. в Вінниці показав «Житейське море» в постановці Г. Юри. У 1948 р. він зробив нову постановку в очолюваному ним колективі — Київському академічному театрі ім. І. Франка (прем’єра — 23 жовтня 1948 р.). У 1948 р. П. Киселевич і А. Крамаренко поставили «Житейське море» на сцені Одеського театру ім. Жовтневої революції. Значною подією театрального життя 70^х років була вистава, здійснена О. Ріпком у Львівському академічному театрі ім. М. Заньковецької.
Продовженням «Житейського моря» мала бути третя п’єса, яка замкнула б драматичну трилогію І. К. Тобілевича. В листі до Г. І. Маркевича від 23 квітня 1905 р. драматург повідомляв: «Пишу комедію на сучасну тему «Воїни і політики», хоч назви сталої ще нема. Якщо тема ця вміститься в «Старе гніздо» (протяг «Суєти»), то буду так і звать. Матеріалу сила і щодня прибавляється, тільки трудно, сильно трудно. Багато дуже типів, боюся, що не справлюсь. А все ж попробую» (там же, с. 271).
У передмові до розпочатої комедії І. К. Тобілевич писав 24 квітня 1905 р.: «Переповнений жовчю страждання, приймаюсь за комедію — «Старе гніздо». Текст передмови записаний перед початком комедії «Старе гніздо» у зошиті, який зберігається в родинному архіві Тобілевичів. Початок «Старого гнізда» за цим зошитом опублікував Ол. Дорошкевич у кн.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Вибрані твори. З переднім словом, примітками за редакцією Ол. Дорошкевича. К., 1925, с. XIX—XX (у «Додатках»).
С. В. Тобілевич свідчить: «Іван Карпович мав намір написати ще й третю частину цієї трилогії і в ній показати Івана Барильчєнка вже не серед бурхливих хвиль житейського моря, а біля його берега, себто серед нормального, трудового життя в оточенні сільської природи. Він ніяк не міг добрати назву для цієї третьої п’єси. Називав її по-різному, але найчастіше'«У пристані» або «У берега». Велика віра була у Івана Карповича в цілющу силу для людської душі близькості природи,'роботи біля землі» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 347).
Текст комедії «Житейське море» подається'за вид.: Тобіл&еич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 5, с. 303—440.
1 Житейське море — образне визначення складності суспільного життя з його боротьбою, тривогами, поразками й успіхами. Вислів набув поширення в світовій літературі, зокрема і в українській.
2 Нептун — у римській міфології спочатку був бог джерел і річок. Пізніше його ототожнили з грецьким Посейдоном і вшановували як бога морів.
3 С і н о гі — Сінопська бухта на північному узбережжі Туреччини.
4 С кут ар — місто в Туреччині.^
5 Різдво — християнське свято народження Христа, що відзначається православною церквою 25 грудня за ст. ст.
6 Мефістофель — один із духів зла, демон, часто — грішний
ангел, сатана. Персонаж трагедії німецького поета Йоганна-Вольф-
ганга Гете (1749—1832) «Фауст» (завершена 1831 р.), в якій Мефістофель — одвічний руйнач протистоїть образові творця, шукача істини — Фауста.
7 ...в одежі і гримі Отелло...— тобто в головній ролі трагедії англійського драматурга Уїльяма Шекспіра (1564—1616) «Отелло, венеціанський мавр» (1604).
8 Може, і у нього є своя Дездемона, а у Дездемони
Касі о, а збоку Яго...— Йдеться про персонажі трагедії У. Шекспіра «Отелло, венеціанський мавр».
9 Родріго.— Тут мається на увазі персонаж трагедії У. Шекспіра «Отелло, венеціанський мавр».
10 ...с т р а с т ь ю бал ьзаковськаго возраста!—Мається на увазі вік героїнь романів французького письменника Опоре де Бальзака (1799—1850).
11 Пропали лукулловські обіди!..— Лукулл Луцій Ліціній (бл. 117т—бл. 56 до н. е.) — римський полководець і політичний діяч. Збагатившись під час воєнних походів, вражав сучасників розкішшю своїх бенкетів. Звідси вислів «Лукуллів бенкет».
12 Емілія.— Йдеться про персонаж трагедії У. Шекспіра «Отелло, венеціанський мавр».
- 13 Бісмарк Отто-Едуард-Леопольд фон Шенгаузен (1815—1898) — німецький державний діяч, дипломат реакційного напряму.
14 Кін Едмунд (1787—1833) —англійський актор-трагік, якого реакційна буржуазна критика презирливо називала «актором натовпу». В XIX ст. на російській сцені широко йшла комедія «Кін, або Геній і безпутство» французького письменника Александра Дюма-батька (1802—1870) в перекладі російського актора і перекладача Василя Андрійовича Каратигіна (1802—1853).