ЯВА IV
Петро (входить).. Здрастуйте вам та боже поможи^
Писар (здригнувся). Тьфу! Злякав! Не мішай, зділай милость! Женська пола... Де ж вона, та цифра? А бодай тебе... Мішають раз у раз... Загубив... Женська пОЛа... женська пола... Чого тобі треба?
Петро. Хіба я знаю, чого покликали.
Писар. От ти й роби тут статистіку! (Підніма голову.) А, це ти, Петре?
Петро. Я. Що тут за діло таке?
Писар. На тебе учитель жалівся, казав, що ти требу-вав вивчить твою собаку в школі, тоді будеш платить гроші на школу.
Петро. Ну так що ж, що казав? Велике цабе ваш учитель! А за віщо я буду даремно гроші платить? Може, це й не на школу,— почім я знаю? Хіба ви книги нам показуєте.
Писар. Ти, Петре, не вчись у Панаса, бо й тобі те буде, що йому.
Петро. За віщо? От яку обіду зробив учителеві! Я ж і не йому казав, а Сидорові! Та де ж — лізе та й лізе в вічі: давай гроші на школу! А я йому й кажу: не дам, бо в мене дітей немає в школі, нехай, кажу, той дає, чиї діти в школі вчаться, а як хочете, кажу, з мене гроші править, то нехай учитель вивчить мого собаку Гарапа читать і писать, однаково у мене дітей нема. Ото тільки всього й казав, для шутки. Який великий гріх!
Писар. Бо й великий! Як ти міг сказать, щоб учитель вчив твою собаку там, де християнські діти вчаться? Тепер он яка тобі покута: візьмеш оцю бумагу і підеш з нею до всіх учителів. Нехай прочитають її і розпишуться, що ти в них був.
Петро. Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана мені дасть, як прочита її!
Писар (бере бумагу і чита). Слухай: «Господам учителям и учительницам. Волостное правление просыть покорнейше вас, гг. учытеля и учытельныци, розъясиыть посылаемому при сем крестьянину Петру Червоненку, как должно обращаться крестьянину к народным учителям, и учительницам, и школам, ибо дозволительно ли выражение его,
Червоненка, против учителя в том, что сельския власти понуждали его, Червоненка, к платежу на школу оклада по разверстке общества, то Червоненко выражался против чести народных учителей, как не имеет детей, то говорит: пусть учитель выучит мою собаку читать и писать в той* школе, где обучаются крестьянски диты, и тогда только он согласится платить повинности на сельскую школу, как не имеет детей, не имевши детей, то волостное правление предполагает лучше идти ему самому в школу и учиться грамоте, а не оскорблять тем народных учителей, ибо хотя собак и обучают, но не такие учителя и не в народных школах, и более того, что собаки грамоте писать и читать выучить нельзя, то разъясните ему, гг. учителя и учительницы, суть дела, как он должен обращаться к учителям и народным школам, не оскорбляя таковых своими выражениями». (Дае бумагу Петрові.) На та іди здоров, бо мені ніколи.
Петро. Що ж воно таке, я нічого не розберу! То це волость хоче мене в школу оддать, чи що?
Писар. Та ні. Підеш до учителів, вони з тебе поглузують трохи,— тямиш?
Петро. А як не піти?
Писар. То в холодну за>премо.
Петро. А бодай тебе! І так гірко жить, а тут ще паничів учителями понадавали! Бійся за нього і поза очі що-небудь казать! (Взяв бумагу.) Треба повісить, бісової пари, Гарапа, а то через нього ходи тедер, а все Сидір, це вже Сидір, це вже його масло!