російською мовою п’єси, а також твори І. Котляревського, Г. Квітки-Осно-в’яненка, Д. Дмитренка| Спочатку грали у дерев’яному балагані на міському майдані, а далі перейшли до будинку Медового на Великій вулиці; гаким чином в Бобринці заснувався, крім літнього, зимовий театр. Душею всього аматорського товариства став І. Тобілевич, який був і за режисера, і за актора. Восени 1863 р. до цього гуртда пристаз М. Кропивницький.
• Вистави у Бобринці припинились у 1865 р. після переведення повітового центру до Єлисаветграда й переїзду чиновників, які грали у тих виставах. Зате активізувалися вистави, тепер уже за участю І. Тобілевича, М. Кро-пивницького та інших у Єлисаветграді. Перерва в діяльності гуртка була Тільки в річний період перебування І. Тобілевича в Херсоні.
Повернувшись до Єлисаветграда в жовтні 1869 р., І. Тобілевич оселився на околиці міста, так званій Чечорі, на правому березі річки Інгулу, поблизу старовинної фортеці святої Єлисавети. У 1871 р. батько, Карпо Адамович, продав будинок у Бобринці і купив садибу в передмісті Єлисаветграда — Биковій, на Знаїйенській вулиці (тепер вулиця І. Тобілевича) з цегляним будинком, флігелем у дворі та садком. У цьому будинку народилися діти від першого шлюбу І. Тобілевича з дворянкою Надією Кар-лівною Тарковською (одружилися 1869 р.), а саме: Галя, Назар, Юрко, Орися. (До речі, внучатими племінниками Н. К- Тарковської є російський поет Арсеній Тарковський і його син — російський кінорежисер Андрій Тарковський.) У тому самому будинку він зазнав тяжких ударів долі: навесні 1881 р. померла від .сухот дружина, а влітку 1882 р.— найстарша дочка Галя.
У 70-х роках І. Тобілевич опікувався маєтком свого покійного тестя К. Тарковського, а після його поділу між спадкоємцями одержав 200 десятин поблизу села Кардашевої і станції Шостаківки, в тридцяти верствах від Єлисаветграда, де почав здійснювати забудову Садиби: трикімнатну селянську хату з кухнею, стайню і різні господарські будівлі. Щороку він разом з родиною проводив тут свою відпустку, де працював як справжній селянин і де були написані в часи відпочинку від театральної діяльності майже всі драматичні твори після заслання, тобто після 1887 р. Так було засновано хутір, який після смерті дружини одержав назву Надеждівка або й Надія. Тепер це славнозвісний історико-культурний заповідник «Хутір Надія».
І Садиба Тобілевичів у Єлисаветграді була одним із осередків мистецької і 'громадсько-політичної роботи в місті. Тут збиралися учасники аматорського гуртка, що діяв при місцевому громадському клубі, організованому братами Тобілевичами на чолі з найстаршим Іваном Тобілевичем та Марком Кропивницьким, який виступав актором, режисером і декоратором. Гурток регулярно по суботах давав українські вистави на користь незаможних учнів. Але в травні 1876 р. Емським актом царизм заборонив виконання драматичних і вокальних творів українською мовою, після чого аматорський гурток занепав^У цей час у місті активізувалася революційна або радикальна, як тоді говорили, атмосфера. З’являються примірники підпільної преси: спочатку газета «Земля и воля», а далі, з поділом народницької
партії, відповідно газети «Народная воля» і «Черный передел». Поширюються твори М. Чернишевського, М. Добролюбова, Д. Писарєва, М. Шел-гунова, народницька белетристика, революційна публіцистика, зокрема й марксистська. Єлисаветградський революційний гурток збирався то в Тобілевичів, то на квартирі інспектора духовного училища Лащенка. З приїздом до Єлисаветграда у 1878 р. на постійне проживання лікаря Панаса Михалевича, висланого з Києва учасника розгромленої царизмом Київської громади, близького приятеля В. Антоновича, М. Драгоманова, Ф. Вовка, М. Ковалевського, драгоманівця за світоглядом, у Єлисавет граді склався новий революційний гурток, до якого ввійшов І. Тобілевич
У серпні 1881 р. нозопризначений єлисаветградський поліцмейстер Цикуленко запідозрює І. Тобілевича в політичній неблагонадійності і пише свій перший донос губернаторові, однак успіху не досягає. А коли у травні
1883 р. І. Тобілевич поселив у своєму домі колишнього активного учасника Київської громади херсонського губернського статистика Олександра Ру-сова і його дружину Софію, яка перебувала під гласним наглядом поліції і не мала права жити в Єлисаветграді, Цикуленко доповів херсонському віце-губернаторові і начальникові губернського жандармського управління про неблагонадійність І. Тобілевича, посилаючись уже на конкретний і переконливий факт. Це стало підставою для пропозиції міністра внутрішніх справ від 25 вересня 1883 р. звільнити Тобілевича з посади секретаря Єлисаветградського міського поліцейського управління.