Галя (падає на шию Бурлаці і ридає). Дядечку, голубчику, сиротами нас покидаєш...
Старшина. Що ви слухаєте його теревені! Сидоре, накладай на нього заліза!
Бурлака (здригнув, мов гадина полізла за пазуху, а потім до старшини). Згнущайся, згнущайся! Тепер твоя сила!
Сидір наклада заліза.
(До понятих.) Будьте ж ви тричі прокляті! Весь гріх на ваші голови ляже!
Старшина (придивляється, як путо надіто). Поверни замок у той бік ■— ногу буде мулять.
Олекса. Дядьку, Михайло Михайловичу, господин старшина! Змилуйтесь, не згнущайтесь над дядьком. Пустіть його; він не втіче! Що хочете, зроблю для вас: два годи буду наймитом без жодної заплати.
Бурлака. Олексо, не проси його, смердючбго, розбійника! Не варт він того, щоб до нього й балакать, а не то просить таку гадину!
Старшина. То ти ще й тепер будеш лаяться? Безштанько, голодранець! На ж тобі! (Б’є Бурлаку в лице.)
Бурлака. О-о-о! (Хвата з столу ніж.) Так здихай же, пекельна душа! (Кидається на старшину.)
Галя (переступа йому дорогу). Дядьку, не занапастіть себе!
Старшина. Візьміть його, розбійника!
Бурлака хвата його за барки.
Рятуйте!
Писар (вбігає торопко). Михайло Михайлович! Приїхав ісправник і непремєнний член, волость запечатали...
Бурлака (випускає старшину, кида ніж). Впору приїхали! Не допустив мене господь многомилостивий до великого гріха!
Старшина стоїть як громом прибитий.
Завіса.
1883.
Єлисаветград
РОЗУМНИЙ І ДУРЕНЬ
Комедія в 5 діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Каленик Окунь — багатий чоловік, 65 літ.
Горпина — його жінка, 55 літ.
Михайло, ЗО літ ^
Данило, 22 літ > діти їх.
П а л а ж к а, 18 літ )
Одарка Гайдабуриха — удова.
Мар’яна — її дочка, 24 год.
Аблакат сільс ьк и й, рябий, товстий, червоний.
Федір — селянин.
Л е й б а — шинкар.
Хлопець — літ 15, наймит Окунів.
З і н ь ко — чорноморець, багатий хазяїн, рибалка.
Марта — його дочка, молода дівчина.
1-й ^
2-й > рибалки
3-й )
Рибалки.
Перша, друга, третя і п’ята дії в Новоросії четверта — в Чорноморії2. Між третьою і четвертою діями проходить рік; між четвертою і п’ятою — шість день.
ДІЯ ПЕРША
Багата крестьянська хата.
ЯВА І
Данило (один, сидить за столом, читає). Глибока дуже книга, мало що й розберу, а ні до кого вдариться, щоб розказав... Боже, як хочеться все знать... (Зітхає.) Все б віддав... Поки у нас був учителем Олександр Федорович, то, спасибі йому, багато від нього я навчився: Євангелію і Биб-лію умісті прочитали. Чудесні книги давав читать, а чого не зрозумієш — розкаже, як у рот покладе. Тепер у нас новий учитель, та якийсь гордий, і приступить до нього страшно.
Входить наймит.
Наймит. Там Микола прийшов.
Данило. Чого?
На й мит. Просить, щоб випустили бика.
Данило. Якого бика?
Найм'ит. В спашу зайняли.
Данило. В спашу!.. Який же спаш його бик зробив? Тепер глибока осінь; здаеться> вже й трави нема.
Наймит. Та воно, звісно, спашу тепер не зробиш. А сказано, скотина зайшла на наш степ; Михайло побачили та й звеліли занять, щоб не тинялась.
Данило. То скажи Михайлові або батькові, я не знаю.
Най м*и т. їх нема дома.
Данило. А де ж?
Наймит. Михайло пішли у волость — аблакат приїхав, а батько — у церкву.
Данило (про себе). Хто його знає, що й робить! (До наймита). Мюже, біля скирт зайняли бика?
Н а й м и т.. Та ні! Я ж кажу — йшов степом, біля левади.
Данило. То віддай йому бика, бог з ним!
Наймит виходе.
ЯВА III
Данило (один). Скоро через брата так люде зненавидять, що й на улицю не можна буде показаться! Бик полем пройшов — шкода, а яка шкода, спитай його, то й сам не скаже; аби на кому-небудь злість зірвать! Сердиться, що громада не оддала шинка в оренду. А нащо йому шинок: чи наше ж діло шинкувать? Батько йому ввірились: що він скаже, те й роблять, а я у них дурний! Тепер знову, з жидами водиться та з аблакатом'— якісь шинки хоче забрать. І в кого він такий ненажерливий удався? Все йому мало!
ЯВА IV
Входить Федір.
Федір. Здрастуй, з неділею будь здоров.
Данило. Спасибі, дядьку, будьте й ви здорові. Федір. Житіє читаєш?
Данило. Ні, гражданська книга.
Ф е ді р. А я думав — житіє. Люблю слухать божественні книги. Що ж, хоч хлопець і почав там трохи шупить у книжці, коли ж взяв у дяка житіє, та не втне. Свою книгу добре чита, а житіє не втне. А в його книжці, вибачай, таке, що й слухать неохота: про козлика, про котика та півника — нісенітниця, одно слово!