Данило. Повчиться більше, то й житіє тоді розбиратиме.
Федір. Та воно, може, й навчилося б, мовляли, коли ж біда моя — неспроможність далі вчить, бо, коли буде у школу ходить, то помочі від нього не жди; а тут скрут: така біда мені трапилась, що и сказать не можна.
Данило. А що там?
Ф,едір. Спрягся я, знаєш, з Микитою, і виїхали ото ми орать. Тілько що загнали десятину, а тут — на тобі: коняка моя заслабла — бирса, чи що, напала,— і на скотину є усякі хвороби! Било її, било, до вечора й здохла. Тепер з одною конячкою ніхто в супрягу не приймає, хоч сядь та й плач!.. У пана просив — не дає: каже, що вже хазяйнувать не буде; жид дає, але не інакше, як за порукою. Просив твого брата, щоб позичив на одробіток. Найми, каже, хлопця в год, а так, каже, не дам. От тобі й наука!
Данило. То вже краще позичить, ніж хлопця одривать від школи.
Федір. Та воно так, коли ж жид без поруки не дає... Багатий не поручиться, а бідного в поруку не візьме.
Данило (замислившись). Правда, правда.
Федір (помовчав). По правді тобі сказать, то я оце, побачивши, що Михайло пішов до волості, а батько в церкву, прийшов тебе просить, щоб ти поміг, бо більш ні на кого не маю надії-.
Данило. Рад би душею помогти, коли ж не маю сили.
Федір. Всі люде тебе хвалять за добре серце,— поможи! Бог тебе не оставить, ти ж Семенові й Дем’яиові поміг!
Данило. Отож і горе! Я їм поміг, а вони й досі не віддають, та ще й сміються — дурним звуть...
Федір. От бач! Поміг таким луципірам, що, мовляв, ще й сміються, а через них і стоющому чоловікові не поможеш. Я не такий, як другі, спитай кого хочеш...-Поможи, будь ласкав, бо прийдеться знову не тільки хлопця взять із* школи і у найми віддать, а і самому нахватать роботи чужої на шию.
Данило. Не можу, дядьку. Батько довідались за гроші, що я дав Де'м’янові й Семенові, дуже гнівалися на мене, і тепер я ні до чого не мішаюсь; все хазяйство у брата Михайла на руках.
Федір. Так ти підпйшись за мене поручителем у жида! Ніхто не буде знать, а я тобі повік цієї помочі не забуду і всі гроші на Петра 3 віддам, будь певен! У мене є парка бичків, на ту осінь їх можна буде запрягать; коней на Петра продам і гроші віддам.
Данило. Та жид моєї поруки не візьме, бо він сердиться іа те, що я одговорював людей не пить горілки.
Федір. Хіба ж він без вигоди дасть?.. Процент злупе, який схоче..ч А жид твою поруку з радістю прийме, аби твоя ласка поручиться...,
Данило. Не знаю, що й робить з вами.
Федір. Зділай милость! Завтра ярмарка у Павлівськім, то я б на ніч і поїхав; купив би шкапу, то, може, хоч з десятину ще виорю.
Данило (подумав). Ну, добре — я поручусь. Тілько ви, дядьку, нікому не кажіть, щоб батько не довідались.
Федір. Хіба я не знаю! Спасибі тобі. Ходім же мерщій, бо жид збирається за горілкою у город їхать.
Данило. Ходім.
Ідуть; назустріч їм Михайло і аблакат.
Федір виходить.
ЯВА V
Данило, Михайло і аблакат.
Михайло (до Данила). Коли ти порозумнішаєш, дурний книгар? Тільки з хати вийду, зараз і нашкодиш. Сказано тобі: не'мішайся не в своє діло! Сидів би на печі у попелі.
Данило. А ти чого кричиш? Що там таке сталося?
Михайло. Нащо ти звелів випустить бика Миколиного? Га?
Данило. А яку ж він тобі шкоду зробив?
Михайло. Чи шкода, чи не шкода, а зайняли на своїм чужу скотину; нехай плате штрап, коли не глядить, бо тілько попусти їм, то й на голову вилізуть!
Данило. За віщо ж штрап? Що пройшла скотина десять ступнів по землі; хіба ж вона знає межі? Бога ти не боїшся!
Михайло. Капустяна твоя голова!-Іди в ченці, коли такий богобоязливий! Я на твоїм місці давно б уже постригся.
Данило. Залив сліпи зранку, то вже і не тямиш, що верзеш.
Михайло. Брешеш, дурню! Та хоч би й випив, то яке тобі діло?.. Я вас усіх годую, а ти тілько роздаєш.
Данило. І балакать з тобою противно! (Хутко виходить.)
Аблакат і Михайло, самі.
Михайло. Отак як бачиш! Що ти будеш з ним робить? (У двері.) Палажко, а принеси хліба та огірків! (Вийма з кишені пляшку, бере з шкафи чарку і ставе на стіл.) От одна нас мати породила, та не однаково розумом обділила! Зовсім парубок дурний! Прийде неділя, то він тобі ні за холодну воду по хазяйству: візьме книжку й цілий день з нею провозиться! Чорт його знає, який він смак найшов у тих книгах? Я ж і сам грамотний, а книжки, про мене, нехай хоч і всі погорять! По-мойому, грамота потрібна, щоб вексель або розписку прочитать чи підписать договор, повістку від, мирового, окладний лист, квитанцію прочитать, щоб, виходить, не общитали, а далі — це дурна примха.