Михайло. Так вій і послухає! Сьогодні я звелів занять Миколиного бика, що раз у раз вештається, як приблудний, та скирти обдирає, а сам пішов у волость. Прийшов Микола, знищився, а Данило звелів віддать йому бика без штрапу.
Кал єни к. Наказаніє боже з тим дурнем! Де ж він?
Михайло. Повіявся кудись з Федором. Знову яку-не-будь штуку викине, побачите, бо Федір вже у мене грошей позичав.
Кале ник. Нехай же він із дому вже тоді тікає!
Аблакат. Коли Данило не статкує, то, на мене, я б одного Михайла зробив хазяїном, а то вся праця пропаде.
Кале ник. Та так же воно й є. Михайло один у мене хазяїн, все у нього в руках.
Аблакат. Та воно так! Тілько знаєте, що я вам скажу: Данило не перестане щитать себе таким самим хазяїном, як і Михайло, аж поки ви формально, по купчій, не віддасте всього Михайлові, щоб він знав і бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Цим тілько способом ісправите заблудшого.
Кале ник. Це правду ви сказали: щоб він бачив, що йому треба робить, а не надіяться на готовеньке... Може б, одумався. Іменно прийдеться так і зробить. Спасибі за совіт...
Михайло. Та бог там з ним... Нам пора вже їхать. Подивіться, тату, чи готові коні, а ми вип’ємо на дорогу. (На-лива.)
Кале ник. То підвезете й мене до попа. (Пішов.)
ЯВА VIII
Аблакат і М и х а й л о, самі.
Михайло (озирається). Голова! Спасибі...
П’ють.
Діло почалось добре!
Аблакат. Чого, ж ти зараз не вчепився, коли клює*?
Михайло. Так не можна. Ти мене не вчи, а посовітуеш, як я спитаю. На задаток.
Аблакат (хова бумажку). Не в зачот.
Михайло. Як?
Аблакат. Та так: спасибі — мало!
Михайло. За віщо ж? Нічого ще ти не зробив!
Аблакат. Отак! А сказав добре слово! Я дурно нічого доброго не говорю.
Михайло (чухається). Крюк!.. Нехай так! Вип’ємо ж. (Налива.) Тепер же ти зо мною не поїдеш, а зайдеш з батьком до попа і там — тихенько тілько — підлий в це діло масла ще.
Аблакат. А роздувать вже будеш ти?
П’ють.
Михайло. Щоб не потухло, те, що вже розжеврілось.
Аблакат. Не вчить тебе, а в тебе вчиться: як по книзі робиш!
Михайло. Помагай тілько! Ходім!
Аблакат вперед вийшов, а з других дверей виходить Мар’яна, а потім П а л а ж к а. Побачивши їх, Михайло остається.
ЯВА IX
Мар’яна, Палажка і Михайло.
Михайло. Недурно ж кажуть: на охотника звір іде.
Мар’яна. Хто ж тут звір, а хто охотник?
Михайло. Хто піймає — той охотник, а хто піймається — той звір.
Мар’яна. Інший звір хоч і піймається, а коли тенета гнилі, то й вирветься так скоро, що охотник тілько рота роз-зяве.
Михайло. Може, й правда твоя. Поприбирай, Па-лажко, з столу; часом хто прийде, то негаразд.
Палажка збирає з столу і виносе.
Чого ти, Мар’яно, так сердито мені одказала? Хіба я чим тебе вразив?
Мар’яна. Співай кому іншому лазаря! 4 Що то за звір? Ти мене щитаеш звірем, а себе охотником! Гнилі твої тенета, не вдержать такого звіра, як я.
Михайло. Та ну-бо, не сердься, я пошуткував.
Мар’яна. Коли ти шуткуєш, то й я шуткую.
Михайло (набік). Гостра бісова дівка, як коса. (До Мар'яни.) До тебе з голими руками не підступай.
Мар’яна. Авжеж, не підступай, бо опечешся!
Михайло (хоче обнять). Ох, ти ж, моя цікава!
Мар’яна (одхиляється). А може, й не твоя! Чорт каже, що його.
Михайло. Ніколи мені тепер, а то б ми зараз помирились! Ну, та дарма. Я на цих днях навідаюсь до тебе: можна?
Мар’яна. Не ждатиму, бо обманеш, а прийдеш — рада буду!
Михайло. О?? Рада! Ти мені до вподоби, Мар’яно.
Мар’яна. Не вперве чую! Слова такі мене не гріють.
М и х а й л о.'Діла прокляті мішають, а то й погріть би можна!
Голос знадвору: «Михайле! А йди-бо, коні не стоять».
Бач, мішають! Не гнівайся ж на мене, серденько! (Хоче обнять.)
П а л а ж к а увійшла.
Мар’яна (одпиха). Одчепись!
Михайло (кашлянувши, щоб замнять свій замір). Прощай, коні не стоять. (Хутко виходить.)
ЯВА X Мар’яна і П а л а ж к а.
П а л а ж к а. Що він тобі тут казав? Здається, хотів обнять?
Мар’яна. Ет! Аби зуби скалить... Чіпляється. Випитував мене, чи й справді я люблю Данила. Коли весілля наше буде.
Палажка. Недурно він мене із хати вислав. А ти ж йому що сказала?
Мар’яна. Сказала, що він дурний.
Палажка. Ох, не дурний! Він сам, давно я примічаю, зиркає на тебе неситим оком; а як довідається, що ви з Данилом любитесь, будь певна, підведе яку-небудь машину.
Мар’яна. Хіба такий?
Палажка. Заздрісний! Раз у раз копа протів Данила і батька так настроює, що і вони все гримають на бідного Данила!.. Ну що ж ми забалакались? Чим би тебе попошту-вать? Стривай! Я зараз меду принесу, а ти посидь. (Виходе.)