За збігом обставин саме у ці дні, коли з Петербурга до Херсона одна за одною летіли депеші про звільнення з роботи і вимогу слідства над І. Тобілевичем, до Єлисаветграда прибуває з Одеси на гастролі і 29 вересня 1885 р. розпочинає свої виступи українська трупа М. Старицького, яка щойно, у серпні, утворилася в Одесі внаслідок об’єднання сил колишньої трупи М. Кропивницького і новонабраної трупи М. Старицького, де М. Кропивницький займав посаду режисера і був найпершим актором. Поруч з ним ядро трупи складали молодші брати І. Тобілевича — М. Са-довський і П. Саксаганський, уславлена вже за рік роботи- М. Занько-вецька.
іІрКоли ж Херсонське губернське правління 4 жовтня 1883 р. приймає резолюцію про звільнення І. Тобілевича зі служби, йому нічого не залишалося, як прийняти пропозицію братів і друзів перейти на професіональну сцену. І він десь у ці перші дні жовтня: 1883 р. робить вирішальний крок. За плечима було тридцять вісім років сповненого драматизму життя,
з них двадцять — акторської і режисерської роботи в аматорському театрі| газетної театрально-публіцистичної практики в «Елисаветградском вестнике», перші художні твори — оповідання «Новобранець» (1881), опубліковане саме у 1883 р. під псевдонімом «Гнат Карий» у київському альманасі «Рада», і драма «Чабан», яка була прочитана перед трупою і незабаром подана під цим же псевдонімом до цензури. Як актор І. К. Тобілевич дебютує під псевдонімом «Карпенко-Карий». Відтепер ці два прізвища часто мінятимуться Місцями для означення однієї й тієї самої творчої особистості, але якщо літературні твори він підписуватиме і власним прізвищем,
і псевдонімом, то акторська діяльність його буде назавжди позначена прізвищем Карпенко-Карий.
Мине якийсь час, і І. Франко про факт переходу І. Тобілевича на українську професійну сцену скаже: «Один із батьків нашого театру тільки завдяки всеросійській реакції звернувся до української драматичної продукції: він був політичним комісаром, та ось у домі відкрито тайну революційну друкарню, його вигнано з місця і заслано на вигнання — і тут усміхнулася йому українська муза: Росія стратила поліційного пристава, Україна зискала Карпенка-Карого» 3.
Але,«недремне око» не вгамовувалось. Того самого 4 жовтня 1883 р. начальник Херсонського губернського жандармського управління наказав своєму помічникові штабс-капітанові Дремлюзі розпочати слідство у справі переховування Тобілевичем С. Русової, яке завершилося ЗО грудня 1883 р. таким висновком: «Тобилевич является в отношении политической своей благонадежности крайне сомнительным, а потому представляется необходимым учредить над ним один из видов полицейского надзора по месту его жительства». 4 січня 1884 р. херсонський губернатор вибрав форму нагляду: «Подвергнуть Тобилевича гласному надзору полиции». Виконуючий обов’язки херсонського генерал-губернатора, генерал-лейтенант Рооп наказав начальникові Херсонського жандармського управління припинити справу Тобілевича і встановити за ним гласний нагляд поліції протягом двох років у місцях його проживання. Сам же І. Тобілевич не здавався: у листопаді 1883 р. написав з Києва капітанові Дремлюзі листа, в якому намагався зняти з себе звинувачення у справі переховування С. Русової. У січні 1884 р. він пише в Одесі доповідну записку самому міністрові внутрішніх справ, у якій так само прагне довести безпідставність звинувачень у політичній неблагонадійності. Але поки доповідна записка йшла до Петербурга, департамент поліції цього міністерства запросив у херсонського генерал-губернатора справу І. Тобілевича для винесення її на розгляд «особого совещания». 22 березня 1884 р. «особое совещание» заслухало доповідь про справу І. Тобілевича і ухвалило: «Подчинить Тобилевича гласному надзору полиции на три года вне местностей, объявленных в положении усиленной охраны». Департамент поліції своїм наказом від
ЗО березня 1884 р. уточнив: «сроком три года, считая срок надзора с 23 марта
1884 года» і доручив виконати цей наказ херсонському губернаторові. Тільки 22 травня 1884 р., перебуваючи з трупою М. Старицького в Ростові* на-Дону, І. Тобілевич одержав постанову «особого совещания». Екстрена нарада братів і друзів вирішила, що найкращим місцем для осідку І. Тобілевича буде м. Новочеркаськ, де нещодавно виступала їхня трупа і де вони здобули прихильність наказного отамана Війська Донського Святополка-Мирського.