Оселившись у будинку маляра Балашова на Аксайській вулиці, І. Тобілевич не гаючись звертається до наказного отамана з проханням дозволити йому продовжувати грати у трупі М. Старицького і виїжджати з нею до Ростова, Харкова і Одеси. Але це прохання, внаслідок погодження його з міністром внутрішніх справ, було відхилене. У липні він звертається з подібним проханням безпосередньо до міністра внутрішніх справ, виставивши альтернативу: безвиїзно жити на Хуторі Надія. І на цей раз клопотання залишено «без последствий». А у січні 1885 р. всіх членів української громади в Єлисаветграді було заарештовано. На квартирі І. Тобілевича в Новочеркаську було зроблено в лютому 1885 р. обшук і вчинено допит господареві квартири. Слідство над .елисаветградськими революційними гуртками закінчилося 10 грудня 1886 р. Керівників гуртків П. Ми-халевича і О. Тарковського (рідного брата дружини І. Тобілевича) «по высочайшему повелению» було заслано в Сибір на поселення з п’ятирічним терміном, І. Тобілевича, О. Русова, А. Грабенка, О. Волошина, €. Чикаленка віддано під гласний нагляд поліції на п’ять років.
Департамент поліції Міністерства внутрішніх справ, сповіщаючи військового наказного отамана Війська Донського про кару для І. Тобілевича, уточнив: до трирічного терміну додається два’ роки гласного нагляду поліції в місці його проживання.
І. Тобілевич не забарився скористатися неточністю в формулюваннях наказу: оскільки там сказано про нагляд поліції в місці проживання, то вій
9 березня 1887 р. звернувся до Новочеркаського поліцмейстера з проше-нієм, в якому тлумачив «місце проживання» не як Новочеркаськ, а Єлисаветградський повіт, і тому просив дозволу переїхати на хутір Надію, який вважав місцем свого постійного проживання. Це прошеніє було передано військовому отаманові в Новочеркаську і відіслано ним до Міністерства внутрішніх справ, останнє задовольнило прохання і повідомило про це херсонського губернатора, уточнивши:рсрок коего по высочайшему повелению назначен двухлетний — с 10 декабря 1886 года». 5 червня 1887 р. І.ч Тобілевич покинув Новочеркаськ і виїхав -на хутір Надію. 10 грудня 1888 р. з І. Тобілевича знято гласний нарляд поліції і встановлено негласний нагляд та заборонено жити в обох столицях — Петербурзі і Москві, а також у Петербурзькій губернії.
Я Наступного дня після закінчення терміну гласного нагляду І. Тобілевич всіупає актором до української трупи М. Садовського під час її виступів у Севастополі. Це була колишня трупа М. Кропивницького, яку нещодавно очолив М. Садовський. У трупі працювали найкращі українські актори, серед них — М. Заньковецька, П. Саксаганський. Видатний драматург І. Тобілевгіч знову став видатним актором Карпенком-Карим. Так закінчився тяжкий період життя І. Карпенка-Карого, дискримінованого, проскри-бованого царським самодержавством, і почався новий, нелегкий, але сповнений творчих перемог період діяльності видатного драматурга і актора.
Наприкінці лютого 1890 р.( через непорозуміння між М. Садовським і М. Заньковецькою, з одного боку, І. Карпенком-Карим і П. Саксаганським з другого, останні виходять з трупи М. Садовського і утворюють окрему, якій судилося стати наприкінці XIX — на початку XX ст. найкращим, найсильніїїіим в організаційному і мистецькому відношеннях українським театральним колективом/|трупа ця мала різні назви. Спочатку, до 1888 р., це було «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. Саксаганського». Імені І. Карпенка-Карого в офіційній назві не було, але справжнім організатором, натхненним ідеологом «Товариства» був саме він. Його драматургія становила основу репертуару, чим «Товариство» відрізнялося від інших тогочасних українських труп. Художнє керівництво і режисуру взяв на себе П. Саксаганський, а адміністративне — І. Карпенко-Карий. Фактично ж усі творчі питання вирішувалися спільно. «Товариство» стало лабораторією І. Карпенка-Карого, в якій творився його театр, театр Карпенка-Карого. Це був справжній реалістичний театр, який високо ніс і розвивав кращі традиції української сцени. І хоч «Товариство» кілька років успішно діяло паралельно з трупами М. Кропив-ницького, М. Садовського, П. Саксаганський та І. Карпенко-Карий постійно прагнули з’єднатися, але різні перепони, передусім договори з орендованими театрами, заважали цьому. І тільки в березні 1898 р. після, розриву М. Заньковецької з М; Садовським останній пристав до «Товариства» старших братів. Відтепер до 1900 р. трупа виступала під назвою «З’єднане товариство П. К. Саксаганського і М. К. Садовського». А 1900 р. до «Товариства» ввійшли М. Кропивницький і М. Заньковецька. На афішах закрасувались славні імена: «Трупа М. Л. Кропивницького при участі М. К. Заньковецької під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського». Це була трупа корифеїв українського театру, в якій І. Карпенко-Карий займав одне з головних місць. Але таке становище тривало недовго. Наприкінці зимового сезону 1903 р. спочатку М. Заньковецька, а незабаром і М. Кропивницький вийшли з трупи. Навесні 1904 р. пішов із трупи М. Са-довський. І знову залишились П. Саксаганський та І. Карпенко-Карий самі, аж до тяжкої недуги останнього, яка наприкінці 1906 р. відвернула -його від сценічної Діяльності, а незабаром звела у могилу.