Францишка (бере перстень й милується з блиску діаманту). Яка чудова гра! (Задумалася, дивлячись на перстень.) Так... Але скажіть мені лишень, мій пане, що за людина цей граф? Які в його, взагалі, вподобання, схильності? Може, він має до чого-небудь особливий смак або охоту?
Пшеменський (сміється). Взагалі граф має схильність до всіх гарнесеньких жінок. Але в останній час, справді, на нього найшла нова химера: він все мріє про якесь дивне печиво, яке він нібито колись, аж у дитячі літа, їв тут, у Ніжині. Він, навіть, казав, що одружився б з тією дівчиною, яка б почастувала його таким дивом. Ну, то й тут пані має великий преферанс, хоча пані й не дівчина, але цукерниця, та ще така майстриня. Запевне, що при таких умовах пані перевершить усіх дівчат,— чого не буває на світі! — може, ще стане вельможною графинею. Нехай пані не забуде тоді і мене грішного. (Встає.) Ну, то до відзення. Може, ми зайдемо до пані ще сьогодні увечері. (Цілує їй руку.)
Францишка. Вітайте. Я почастую пана графа такими марципанами, яких він, мабуть, ніколи й не куштував. (Про-воджає його до дверей.)
Хутко входить Цвіркун — студент у зеленому мундирі, з малиновими закаврашами й коміром, срібними гудзиками та шпагою.
Цвіркун. Вітання прекраснішій цукерниці. (Цілує руку Францишці й іде з нею до кімнати.) А! і реверендісімус пан Кряква тут. Вітаю вас, панове! (Здоровається з паничами.)
Паничі (голосно вітають Цвіркуна). А, пан Цвіркун! Нарешті... Сідай до нас! Панові поетові наше віват!
Цвіркун. Ну, що нового? Що ми сьогодні п’ємо? Невже знов те остогидле молдавське? Хто сьогодні частує? А, я вже бачу — пан Смоктій; він, мабуть, висмоктав сьогодні доброго хабара.
Паничі. Так, так! Он який капшук! Так розпух, що аж у кишені не міститься.
Цвіркун. Здоров, пане Крякво! Ну що, як ся має твоя грецька удова? По-давньому частує тебе морськими павуками та грецькою ковбасою?
Кряква (спокійно). Отойди од мене, сатано.
Францишка (Цвіркунові). Ну, то чого ж хоче пан поет? Може, кудакського або венгжини? Чого це пан студента так пильно придивляється до моєї шиї? (Поправляє золотий хрестик на грудях.) Може, панові сподобався мій новий хрестик!
Цвіркун. Так, дуже сподобався...
Ф р а н ц и ш к а. А, то пан, певно, дивиться на розп’ятого пана Єзуса?
Цвіркун. Ні, пані, я дивлюсь на тих двох розбійників, що так манливо виглядають з боків того хрестика.
Паничі (регочуться). О, то й справді! Знає, до чого придивитися. Дійсно, що розбійники.
Францишка (манірно відвертається). От, ще вигадали... Як вам не соромно?
Кряква (з обуренням). О, словеса непристойнії! О, блаз-нове безсоромнії. О, грішники нутрістінні, як каже Горацій.
Цвіркун (сідаючи). Ну, то як же з капшуком пана Смоктія? Треба його злегшити, як ви думаєте, панове?
Паничі. Треба! Треба! (Смикають Смоктія, що пручається, але не дуже.) На стіл хабара! Поприскати хабара!
Цвіркун. Ну, то дайте нам хоч і того кудакського, а мені ще й скляночку цинамонової настоянки, будь ласка. З ваших власних ручок... найсолодших ручок на всій Україні. (Обіймає Францишку, що виривається.)
Францишка. Та одчепіться! Ідіть краще до вашої панни Дзюбівни. (Вибігає.)
Дівчина приносить вино й настоянки.
Цвіркун (наливає). Ну, панове, першу чарку за пана Смоктія і його хабара! Щоб був він підсудком!
Паничі. Аксіос! Аксіос! Замочити майбутнього підсудка.
Перший. А тепер за нашого славетного поета, пана Цвіркуна.
Усі. Віват!
Цокаються з Цвіркуном, він дякує.
У с і. А тепер віршів! Пан поет мусить прочитати свої нові вірші. Віршів! Віршів!
Цвіркун (виймає з кишені аркуш паперу). Власне кажучи, зараз немає нічого закінченого, хіба ось про наш Ніжин?
Усі. Гаразд! О, то й добре! Про Ніжин! Про Ніжин! Цвіркун (читає:)
Ніжин добра сторона:
В нім пиття без краю —
І наливок, і вина,
Лиш води немає.
Нам з Туреччини везуть В цукрі абрикоси,
Каву, рис, мигдаль, халву І тютюн для носу.