1 Кочерга /. Тема патріотизму і боротьби за свободу батьківщини в драматургії // Наук. зап. АН УРСР.— 1943.— № 1.—С. 16—17.
Іван Кочерга робив чимало для того, що його драматургічний первісток побачив сцену — на вимоги театрів він кілька разів переробляє п’єсу, але все марно... Помітним, хоча й скандальним успіхом користувалася в театрі друга п’єса І. Кочерги «Дівчина з мишкою» (російською мовою, 1913), де автор продовжував розвивати колізію гонитви за Казкою, Мрією, яку, однак, на цей раз відверто матеріалізував у плоті, аж із зумисним нагромадженням натуралістично-пікантних (явно на догоду міщанським смакам певної частини театральної публіки) подробиць. Казку уособлює незнайома для героя п’єси дівчина, яку він вперто розшукує і, зрештою, знаходить, втрачаючи, проте, дещо більше в своєму внутрішньому світі. Дуже швидко усвідомлює І. Кочерга і причини успіху «Дівчини з мишкою», і те, що це не його шлях у мистецтві. Він шукає інших можливостей завоювати сцену і бачить їх у розкритті вищої сутності жінки, її внутрішньої духовної краси. Тема жіночої вірності й відданості випливає, власне, з теми мріяння про чарівну Казку, з теми ненастанного пошуку світлого дива в житті... Кілька п’єс, де розкривалася ця ідея, Іван Кочерга написав уже в Житомирі, куди переїхав 1914 р. Тут письменник зустрічає революцію, проходить через буремні й драматичні випробування громадянської війни. І от 1919 р. (інше датування — 1921 р.) він створює п’єсу «Вигнанець Вагнер» (російською мовою). І нехай ця одноактівка не належить до справді визначних здобутків драматурга — через мелодраматичність дії та велемовні декламації головного героя,— вона засвідчує виразні зрушення в громадянській позиції автора. Вже не примирення пануючої верстви і пригноблених (як у «Пісні в келиху») намагається показати Іван Кочерга, а алегоричними засобами схвалює (поки що в найзагальнішому плані) революційний шлях суспільного поступу.
Перемога Великого Жовтня відкрила перед українським народом не бачені досі перспективи соціального й національного розвитку, дала могутній поштовх справжньому розвитку його культури. Відбуваються якісні зрушення й у свідомості митців, які починали свій творчий шлях у дореволюційний період. Поступово більшість із них приймає всім'серцем завдання національного відродження, як глибоко особистісний процес переживає могутнє піднесення творчої активності «чорноземної сили», звільненої від ярма самодержавства. П’єси російською мовою «Зубний біль сатани» (1922) та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» (1924) завершують перший етап розвитку драматургії Івана Кочерги, що характеризується нелегкими, суперечливими і далеко не завжди плідними пошуками. В цей зламний період свого творчого життя Іван Кочерга в уже досить зрілому віці (йому йшов сорок четвертий рік) робить важливий і відповідальний крок — починає писати українською мовою. Можна тільки дивуватися, наскільки це вийшло в нього несилувано й природно. Виявилося, що драматург органічно володіє пластикою образотворчого «ліплення» засобами рідної йому мови. Навіть деякий наліт книжності цілком відповідав загальному тону його творів, особливо історичних.
У 1925 р. Ізан Кочерга завершує роботу над п’єсою «Фея гіркого мигдалю». Незважаючи на анекдотично-водевільний сюжет (тут, можна майже певно твердити, позначився вплив французького драматурга О. Скріба, п’єси якого часто ставилися київським театром «Соловцов» у роки університетського навчання І. Кочерги), автор вдало будує романтично забарвлену колізію, уникаючи жанрової еклектики, що, до речі, йому не завжди вдавалося в майбутньому. Вже в котрий раз драматург звертається до ідеї гон-итви за Мрією, але, мабуть, уперше розкриває її драматургічними засобами як ідею насамперед естетичну, а не умоглядно сконструйовану (а саме останнє ми бачили й у «Пісні в келиху», і ще більшою мірою в «Дівчині з мишкою»). Перша дія тут відбувається уже не в далекому, і тому схематично уявлюваному XV ст., а в значно ближчі часи — в 1809 р. Та й місце розгортання колізії вже не вигаданий Ротштейн, а цілком конкретне українське місто Ніжин.
Граф Бжостовський не може забути спогаду про пахощі та смак якогось незвичайного печива, яке куштував у дитинстві на землі своєї матері-українки. Він відвідав багато сіл і містечок, сподіваючись, що йому пощастить відшукати дівчину, яка пригостить його тими дивними ласощами. Граф навіть дає слово одружитися з нею. Проте жодна з численних претенденток не в змозі задовольнити його химерної забаганки.
Після низки кумедних пригод, виписаних І. Кочергою з тонким гумором і дотриманням художньої міри, колізія щасливо розв’язується завдяки добрій душі й красі бідної сироти Лесі. Бжостовський закохався в неї з першого погляду і розшукує дівчину, вже облишивши примарну надію спробувати чарівного печива дитинства. Розшукує, аби запропонувати руку і серце. Однак сталося так, що саме Леся пригощає молодого графа жаданим печивом — ним виявилися звичайні пшеничні коржики, спечені простою селянкою.