Корнійчук не був першовідкривачем багатьох порушених ним проблем» але сатиричний образ Дремлюги, не відомий досі в драмі,— його художнє відкриття. Саме тут автор досяг великої мистецької правди і життєвої переконливості, в той час як у позитивному героєві п’єси Ромодані відчувається і заданість, і дидактизм. Можливо, саме в поспішності відгуку на сьогоденні події криється схематизм окремих позитивних образів, які завжди вдавалися драматургу. К. Симонов підкреслював, що «Корнійчук іде по цілині, взявши найважливішу тему, розчищаючи в ній шляхи для інших і, певна річ, відчуваючи при цьому найбільші труднощі як художник» 8.
Заслуговує на увагу плідний досвід ліплення такого винятково колоритного сатиричного типу, як Македон Сом з комедії «Над Дніпром», у якій драматург піднімав одне з найактуальніших питань — рівень керівника в сучасних умовах колгоспного виробництва. Корнійчук не шкодує комедійних барв, щоб розвінчати цього обмеженого, засліпленого честолюбством, самозакоханого обивателя на відповідальній посаді голови колгоспу. Гіпербола, гротеск, комічні невідповідності і контрасти, напрочуд соковита
образна афористична мова, комедійні ситуації та середовище підлеглих і покровителів, так зване комедійне тло,— усе спрацьовує на розкриття низької культури, духовної безкрилості й політичної короткозорості Македона, людини, проте, не однозначної, наділеної і гострою хваткою, і організаційними здібностями, і бурхливим темпераментом. Особистості неординарної, безперечно, яскравої, але не на своєму місці. Ось знову виникає альтернатива і міркування про значення людського фактора, плідне застосування господарських здібностей. Як би такий Сом міг розвернутися не в керованих зверху Гаврилами Нечаями колгоспах, а в кооперативному об’єднанні, де є простір для ініціативи! Тип був підмічений драматургом вдало, а от реальних обставин для його розквіту не було.
Комедія «Над Дніпром», як і драма «Крила», не в усьому задовольняла критику, але суспільне значення цих творів, сильних своїм сатиричним спрямуванням,— незаперечне. Порушуючи злободенні питання громадського буття, вони дошкульно, дотепно розвінчували волюнтаризм, чиновницько-бюрократичне зневажання вимог і потреб реальної дійсності, виявляли їх шкідливий, розтлінний вплив на суспільну моральність, на господарське життя країни. А комедійні і драматичні аспекти згаданих творів збагачували гуманістичну й демократичну їх наповненість, розцінюючи недовіру і байдужість до людей, до їх почуттів і потреб як явище абсолютно аморальне, Згубне для суспільства. Охоплюючи широке коло суспільних проблем свого часу — середини 50-х — початку 60-х років, що вимагали об’єктивного аналізу і невідкладного втручання, Корнійчук виступав як громадянин і державний діяч.
Громадянські позиції радянського митця, які письменник послідовно виявляв у своїй багатогранній літературознавчій, критичній та громадсько-літературній діяльності, знаходили втілення і в його художній творчості. Показова в цьому плані п’єса «Сторінка щоденника» (1964) — цікаве явище у творчій біографії драматурга не тільки для характеристики його власного світогляду, а й для розуміння складного етапу в суспільному житті країни після XX з’їзду партії.
Болючі роздуми митця над сучасним життям, сумніви у досконалості його знання, гірке усвідомлення неймовірного парадоксу, коли «про зорі знаєш більше, ніж про те, що відбувається тут, на маленькому клаптику землі», осмислення необхідності «частіше в своїй душі прополку робити», щоб не поросла вона бур’янами підлабузництва до «власть імущих», щоб на правильний шлях спрямувати свій талант,— в центрі драми. Протилежні погляди на життя у драматурга Аркадія Іскри — людини допитливої, чесної, яка відкрито дивиться правді в вічі, і закостенілого, непорушного у своїх застарілих світоглядних позиціях художника Богутовського, котрий не може відмовитися від звичних уявлень про життя, від завчених і тому зручних мистецьких засад.
Заперечуючи Богутовському, головний герой драми — письменник Іскра і сам проходить болісний шлях переоцінки, переосмислення своїх життєвих позицій, власних мистецьких уподобань. Справжній митець, щоб стояти на рівні свого часу, мусить бути з народом, писати правду про його життя, а не вишукувати самих «маяків». Відчутні автобіографічні нотки цієї п’єси і якийсь щемливо інтимний відтінок (недарма названо п’єсу так прозоро — «Сторінка щоденника») вносять у твір елементи сповідальності і філософського осягнення сенсу творчої праці, долі сучасного мистецтва, місця і ролі інтелігенції в загальнонародному житті.