Комісар. Що ж адмірал, офіцери, з ким зараз вони?..
Г ай дай. Коли адмірал піде проти вас, я сам поставлю його під бойову рубку і розстріляю.
Оксана. Розстрілять і він може (показує на хлопчикаце легко. А хто ж тоді виведе ескадру в море? Хто знає карту мінного поля? Хто проведе крізь мінні проходи? Хто розгорне ескадру в морі так, щоб не загинути від власних мін або підводних човнів німецьких? Ти над цим подумав?
Комісар. Я зараз піду на флагман, до адмірала. (Хоче встати, але не може.) Важко, товариші... Дві хвилини відпочинку... Вогонь пішов у ноги, руки, у жилах розійшовся... Дві хвилини відпочинку... Тільки дві хвилини...
Юнга. Відпочиньте, дядю Артеме, а потім ми підемо на кораблі, у море. Я буду моряком, одягну безкозирку, кльош, тут маузер і контру буду я стрілять...
Комісар. На кораблі, синку. Зараз же на кораблі... Відступаємо. Севастополь... розбиті... останній порт... Радіорубку викликають... Зв’язатись з Москвою... Тримайте штаб... шторм... шторм... Ідуть... кільватер... міноносці...
Оксана. Артеме!..
Гайдай. Тс...
Комісар. Скажіть... кораблям... самостійники... контр... контр...
Гайдай (тихо). Єсть, комісаре...
Оксана. Треба нести на флагман.
Г айдай. Горить же весь. (Одвернувся.)
Комісар. Товариші... Мені вже легше... Чого так дивитесь?.. Ми ще повернемось сюди... Ну... веселіше... (До матроса з гармонією.) Заграй, браток, про ко^-чегара...
Але у відповідь ніхто не ворухнувся.
Ну... швидше... швидше...
Гайдай. Заграй, браток, про кочегара... старому кочегару.
Матрос зняв гармонію. Тихо співає.
Раскинулось море широко 3,
И волны бушуют вдали.
Товарищ, мы едем далеко,
Подальше от этой земли.
— Товарищ, не в силах я вахту держать,— Сказал кочегар кочегару,—
Огни в моих топках совсем не горят,
В котлах моих нет больше пару.
Комісар. Наказ... зв’язатись... Москвою... Штаб...
Г айдай.
Напрасно старушка ждет сына домой.
Ей скажут, она зарыдает.
А волны бегут от винта за кормой,
Бегут и вдали исчезают...
Моряки тихо знімають безкозирки, стоять над мертвим комісаром. Безшумно з-за колон з’явився Стрижень.
Стрижень. Адмірал ескадру виводити в море відмовився...
Здригнулися, повернулись усі і застигли. Стрижень дивиться на товаришів, він зрозумів усе, помалу згріб безкозирку з голови, якось чудно провів нею по обличчю, наче витираючи перші сльози, і, стиснувши в руці, всунув її в кишеню.
КАРТИНА ДРУГА У адмірала.
Мічман Кноріс (наспівує мелодію — арію Ленського).
Куда, куда вы удалились?..4
Паду ли я, стрелой пронзенный...
Ех, Ленський, Ленський, тобі до болю заздрить князь Кноріс. Умерти від кохання, і покоління прекрасних дам щовечора ніжно плачуть за тобою в третьому акті. А мене розстріляють, і ніхто ніжно не заплаче. Боцмане Кобзо, ти любиш цю арію, ти чув її?
Кобза. Так точно, пане мічмане, здається, чув її... У Києві колись давно. І взагалі я спів люблю, не можу не любити, пане мічмане. Така вже наша нація співуча. А щодо театру, до танців, так дозвольте доложить — нема такого українця в світі, щоб не грав у житті своєму. Усі грають, усі акторами були. Це вже так з природи. Мічман. І ти теж був актором?
Кобза. Так точно. І ще яким актором! У семінарії не раз ми ставили «Кума-мірошника, або Сатану в бочці»5.
Бувало, я як вийду в жупані та як крикну: «Ой куме, куме, добра горілка...»
Мічман (різко перебиває). Струнко!
Кобза. Єсть! (Витягнувся.)
Мічман. У тебе голос, розумієш... палубний голос...
Ко б з а. Так точно.
Мічман (дістав портсигар). Куриш?
Кобза. Так точно.
Мічман. Прошу!
Кобза. Дякую, пане мічмане. (Закурив.)
Мічман. Де ж шановні делегати?
Кобза. На лінкорі скликають мітинг.
Мічман. Знов мітинг, аж поки там не розжене їх комісар. Ідіоти! Стріляти треба.
Кобза. Нехай мітингують. Лінкори за нас, пане мічмане. А вранці місто буде зайнято, і тоді кришка. От тільки бонами закрити бухту, позаяк міноносці можуть втекти.
Мічман. Коли спробують вийти в море, один залп з лінкора — і підуть на дно.