Адмірал. Струнко! Ні слова! Це що, самосуд? Що за крик «під стінку»? Передо мною офіцери чи комітет більшовиків? Ганьба! Мічмане Кноріс!
Мічман. Єсть, пане адмірале!
Адмірал. Георгінов!
Георгінов. Єсть, пане адмірале!
Ад.мірал. Проведіть його в двір, у конюшню, і там спокійно, без шуму (пауза) зробіть, що треба.
Г еоргінов. Єсть, пане адмірале!
Велика пауза.
Корн. Значить, кінець, адмірале?
Адмірал. Ви самі його просите, лейтенанте. Ідіть.
Корн повернувся, і, коли дійшов до дверей, знадвору — крик, постріли.
Усі завмерли.
Що там?
Вскочив комендант варти.
Комендант варти. Пане адмірале, прийшли моряки, розігнали варту, шукають вас, вже йдуть сюди.
Шум сильніший.
Адмірал. Не пускать!
Але в цю хвилину влетів озброєний Гайдай з моряками. Офіцери подались назад. Мічман непомітно хоче вискочити в двері. Гайдай побачив.
Гайда й. Не поспішайте, мічмане, будинок оточено з усіх боків.
Мічман (розгублено). Ви помилились, я не боягуз.
Я... Я...
Адмірал. Що вам треба?
Гайдай (потягнувся, взяв на честь). Ескадра чекає наказу адмірала одкрити бухту і вийти в море. Ми прийшли провести вас і штаб на флагман.
Адмірал. Ескадра в море не вийде.
Г айдай. Чому?
Адмірал. Я не маю наказу з центру. А вам відомо, що, за угодою в Бресті, ми не можемо виходити в море. Вийти в море — це значить розірвати угоду і поставити під удар німецького війська Російську республіку. Москва на це дозволу не дасть. Без наказу з центру я вийти в море не можу. На кораблі я не пущу жодного німецького солдата, але буду чекати наказу з Москви. Я відповідаю перед революцією за флот!
Велика пауза'.
Г айдай. Наказ єсть!
Адмірал. Покажіть наказ!
Г ай дай (довго шукає наказ, потім вихопив маузер). Ось він, з підписом та печаткою.
Важкою стіною стали за ним зі зброєю в руках моряки. Адмірале! Вас просить комітет більшовиків негайно вивести ескадру в море. Адмірале! Вас просить революція...
Матроси подались вперед.
В останній раз. Дайте відповідь в одну хвилину, бо буде пізно і для вас, адмірале, і для вас, панове офіцери.
Велика пауза.
Мічман (злякано). Пане адмірале... Адмірале... Адмірале...
Адмірал (до мічмана). Замовкніть! (Велика пауза. До Гайдая.) Добре... Я згоден. Офіцери штабу, на флагман!
Гайдай (витягнувся й урочисто крикнув до моряків). Струнко! Адміралу революційної Чорноморської ескадри на караул!
Моряки витягнулись, взяли зброю на честь. Адмірал подивився, помалу підвів руку, взяв під козирок, за ним офіцери, і вони важко пройшли крізь грізні шпалери моряків.
(Услід.) Лівою, лівою, лівою, пани офіцери. (До моряків.) Пішли, братва!
Завіса.
ДІЯ II
КАРТИНА ПЕРША
Ніч. Флагман у морі. Гудуть машини. Завиває вітер на тросах. З бойової рубки синіми шпагами прожекторів м’яко фехтує сигнальник. Світає. Все ясніше вирисовуються грізні деталі лінкорів. Палуба флагмана, бойова башта. Жерла дванадцятидюймових гармат. Прозорий морський ранок. Пробили склянки. З бойової рубки дав сигнал горніст: «Всі наверх». Мчать з люків моряки, шикуються біля бортиків на прапор.
1-й моряк. Нема офіцерів.
2-й моряк. Офіцери не з’явились на підйом прапора.
3-й моряк. А де ж вони?
4-й моряк. Сплять їх благородія.
5-й моряк (до Стрижня). Дозволь розбудити. Я прижену їх сюди без штанів.
Стрижень. Спокійно, товариші! Чекать офіцерів будемо п’ять хвилин. Рівняйсь! Струнко!
Моряки стоять струнко, дивляться на Гайдая і Стрижня. Велика пауза:
Голос. А може, розійтись?
Г айдай. Хто сказав — «розійтись»?
Пауза.
Стрижень. Моряки! Трапився нечуваний факт в історії Чорноморського флоту. Офіцери не вийшли на прапор.
Стрій зламався. Моряки підходять до комітетника.
Крики. Примусити їх!
— Бити гадів!
— Бити!
Стрижень. На місця! Запам’ятайте всі цей факт, а зараз комітет наказує тримати залізну дисципліну. Горніст!
Горніст дає сигнал.
Струнко! На прапор революції рівняйсь!
Помалу пішов угору червоний прапор на щоглу. Грає оркестр. Вільно! Розійдись!