Поява драми «Фронт» відразу ж стала визначною суспільною і мистецькою подією. Про всенародну підтримку гї’єси існує безліч свідчень — від солдатських листів-трикутників з лаконічною адресою: «Москва,
письменнику, що написав «Фронт», Корнійчуку»; політдонесень про колективні обговорення п’єси, до спогадів видатних полководців Великої Вітчизняної війни С. С. Бірюзова (Суровые годы. М., I960), С. М. ЇІЇтсмелка (Генеральный штаб в годы войны. М., 1968), Б. I. Чуйкова («Иачало иутн^). Хоча знайшлися й такі військові керівники, які сприйняли гг'еоу як снос* рідну диверсію проти Радянської Армії, як річ «абсолютно шкідліжу» і вимагали її негайної заборони* На одну з таких телеграм у (/ілику, Як згадує С. М. Штеменкор верховний головнокомандуючий піднопіп: «В оцінці п’єси ви помиляєтесь. П’єса матиме велике виховно значення для Червоної Армії і її комскладу... Треба мати мужність визіштм недоліки і вжити заходів для їх ліквідації. Це єдиний шлях полігішеїшя і удосконалення Червоної Армії» (Пам’ять серця, с. 151 —152). В підтримку nYcii газета «Правда» 29 вересня 42 р. вмістила редакційну статтю «Про пУсу
0. Корнійчука «Фронт», у якій, зокрема, зазначалося, що сила нового твору Корнійчука, джерело його успіху у читачів — у правдивості і чесності зображення; у п’єсі піднято найважливіші питання, що хвилюють кожного радянського патріота, що драматург не боїться сказати гірку правду про те, що заважає нашій перемозі над ворогом, про недоліки в керівництві військовими операціями деяких командирів. Стаття закликала покінчити з самовдоволеним неуцтвом у веденні війни, наголошуючи, що Горлоз — це колективний образ багатьох Горлових.
До речі, Корнійчук підкреслював і сам, що образ Горлова пс «списаний» з конкретного прототипа, хоч такі постаті реально існували (про по свідчать у своїх мемуарах видатні радянські воєначальники В. Чуйков,
1. Вовченко, найчастіше згадуючи ім’я командуючого фронтом Гордова). Театрознавець В. Пименов у своїх спогадах наводить таку розмову з драматургом: «Я запитав Корнійчука, чи правда, що образ Івана Горлова він писав з відомого усім воєначальника. «Ні,— відповів драматург,— це образ збірний. Мені доводилося дуже довго спостерігати життя і діяльність визначних воєначальників, які уславилися в роки громадянської війни. Дехто з них уже давно відстав від сучасної воєнної думки, але завдяки минулій славі посів провідне становище на фронті. Життя внесло свої корективи, висунувши Огневих,^ Це Ватутін, Черняховський, Рокос-совський та багато Інших, які мали не лише талант і природні здібності полководців, а й відповідну освіту» (Пам’ять серця, с. 186—187).
Цікаві свідчення про міжнародний резонанс п’єси наводить театрознавець О. Кулик у примітках до другого тому Зібрання творів О. Корнійчука в п’яти томах, цитуючи передмову Айби Масаміси — перекладача п’єси на японську мову (вона була надрукована у січневому, лютневому та березневому випусках журналу «Геккан Россия» — «Щомісячна Росія»). Він вважав, що ознайомлення з драмою «Фронт» допоможе японському читачеві збагнути могутність Радянської Росії, «перестати даремно дивуватися, як чуду, що Радянська Росія зуміла захистити Ленінград, Москву, Сталінград» (2, 610).
Першу сцену другої дії драми «Фронт» надрукував з відповідною передмовою і журнал «Радянська культура під час війни» (1945, № 3), що видавався Американо-російським інститутом у Сан-Франціско. В Англії 1944 р. вийшрв збірник під назвою «Чотири радянські воєнні п’єси». Журнал «Паблік опініон» писав з цього приводу: «Фронт» являє собою вражаючий зразок воєнної самокритики. «Навала» Леонова дає зворушливі й тонкі характеристики радянських громадян в перші місяці війни... Усі п’єси дуже актуальні» («Театр», 1977, № 10, с. 22).
Серед своїх численних п’єс сам письменник найбільше виділяв драму «Фронт»: «З того, що я написав, я більш за все ціную п’єсу «Фронт». Вона створювалася у важкий воєнний час. її дивилися люди, які після спектаклю йшли у бій. Я прагнув у п’єсі виразити свої погляди на причини наших Тимчасових невдач і тим самим боровся з цими невдачами. Це дало живе усвідомлення безпосередньої участі в боротьбі, це було моїм скромним письменницьким внеском у загальнонародну справу перемоги над ненависним ворогом» («Вопросы литературы», 1966, № 6, с. 94). Через чверть століття у листі до народного артиста СРСР Б. Бабочкіна б січня 1969 р. драматург знову звернувся до свого давнього твору, підкреслюючи його неперехідну злободенність.
«Надсилаю вам однотомник моїх п’єс, де надруковано «Фронт». Ви абсолютно маєте рацію, що цю п’єсу сьогодні треба ставити по-новому, Гор-лови були, є, на жаль, ще будуть довго. Вони є незалежно від професії. Це тип, з яким треба вести боротьбу, та не лише з ним, з підлабузниками Горлових. Та Горлов не просто негативний тип. Він складний. Адже він багато зробив хорошого, важливого для нашої Батьківщини. Це трагічна фігура. Мені здається, що сьогодні дуже важливо показати глибоко