«У тому ж 1966 році,— пише Г. Местєчкін,— напровесні у виставочному залі Спілки художників УРСР була влаштована виставка народних митців Ганни Верес (ткацтво) і Федора Олекєіенка (народна кераміка), її також відвідав Олександр Євдокимович.
Драматург зацікавився керамікою Олексієнка. Особливо сподобалися йому чарівні чорти, виконані майстром. Тут були чорти, що палять люльки, чорти-підлабузники, чорти веселі і сумні... Яких тільки не було! Олександр Євдокимович звернув увагу на те, що мистецтвознавці інколи до таких творів вживають термін «народна іграшка». Певна річ, у цьому був відгомін ще тих часів, коли народні майстри робили тільки гончарні вироби — коників-свистунців* півників. Але ж Олексієнко був яскравою індивідуальністю. Олександра Євдокимовича захоплювала пластична мова, форма, яка давала змогу відтворювати свою думку. У своїх звірятках, баранцях, кумедних чортах Олексієнко передавав різні риси людського характеру.
— Хіба це можна назвати іграшками? — дивувався Олександр Євдокимович.— Це справжня скульптура. Так, він майстер народної скульптури, яскравий, неповторний митець.
Коли дивишся п’єсу Олександра Євдокимовича «Мої друзі», слухаєш слова її головного героя, майстра народної кераміки Касяна Римаря, несамохіть думаєш: «Так ось де відгукнулися враження драматурга від виставки. У тих «брехунцях-окозамилювачах», і в тому «благородному сімействі хабарників, що беруть подарунки», і в тих «бюрократах похму-рйх, злих, милих» було щось від чортів Олексієнка.
_ Тоді ж на виставці разом з керамікою Олексієнка Корнійчук познайо-шівся з тканими рушниками Ганни Верес. Уважно слухав він її слова про те, як вона вкладає зміст в орнаменти, в кольори своїх диво-рушників... На Корнійчука справили враження сонячний, радісний колорит рушників Ганни Верес, їх монументальна культура, величавість. Коли один з глядачів запитав у Ганни Іванівни, де можна застосувати такі рушники, адже у хаті не повісиш, Олександр Євдокимович тут же сказав:
— Як де? Треба, щоб їх побачили в інтер’єрах наших Палаців культури, в громадських помешканнях. Яка ж краса!
Він розпитував Ганну Іванівну про те, як вона добирає кольори, як виникають у леї задуми, говорив про значення рушників у житті народу, в його звичаях. Ганна Іванівна розповіла, що й сьогодні у них в селі на Поліссі жодне весілля не обходиться без рушників...
Знайомство з родиною Ганни Іванівни, з її справді сонячним мистецтвом відбилося в п’єсі «Мої друзі»... Олександр Євдокимович запросив Ганну Іванівну з її родиною на прем’єру п’єси «Мої друзі». Олександр Євдокимович казав, що її рушники прислужилися йому у створенні дивосвіту, яким живе головна героїня п’єси Ганна Миколаївна» (Пам’ять серця, с. 350—351, 352).
Виставу «Мої друзі» вперше показав глядачам Львівський театр ім. М. Заиькозецької 8 листопада 1967 р. (режисер М. Гіляровський, художник В. Борисовець, композитор А. Кос-Анатольський), а незабаром,
25 листопада 1967 p., відбулася прем’єра і в Київському театрі ім. І. Франка (режисер В. Лизогуб, художник А. Пономаренко, композитор В. Рождествен-ський). У головних ролях виступили М. Задніпровський (Касян), Є. Пономаренко (Супрун), П. Куманченко (Василина), В. Дальський (Моргун), Н, Копержинська (Варвара). У Москві постановку твору здійснив Малий театр, у якому прем’єра відбулася 20 лютого 19(>8 р, (режисер Є. Симонов, художник Б. Волков), І п’єса, і вистави були схвально оцінені пресою (див.: Соломонов М. За повноту життя.— «Культура і життя», 1967, ЗО листопада; Зубков Ю. С доброй улыбкой.— «Правда», 1968, 22 лютого; Граков Г. Улыбки и сарказм Александра Корнейчука.— «Советская культура», 1968,
ЗО травня; Пименов В. Здравствуйте, старые знакомые! — «Театральная жизнь», 1968, № 16, с. 13—14).
Подається за вид.: Корнійчук О. Зібр, творів. У 5-ти т., т. 4, с. 154—193.
1 «Буйним квітом квітне черемшина, мов до шлюбу вбралася калин а»...— рядки з пісні В. Михайлюка на слова М. Юрин-чука «Черемшина».
2 «Я к була я маленька, колисала мене ненька...» — рядки з української народної пісні.
3 Магомаєв Муслім Магометович (нар. 1942 р.) — оперний і естрадний співак, народний артист СРСР.
4 «Ой, очі, очі, очі дівочі, де ви навчились зводить люде й?» — рядки з української народної пісні «Чорнії брови, карії очі».
5 «Адресованная друг у, ходит песенка по круг у...» — рядки з пісні О. ФелЬцмана на слова М. Танича та І. Шафераца «Ходит песенка по кругу».