Чути стук у двері.
Адмірал (до Кобзи). Станьте тут!
Кобза сховався за портьєру. Входить Стрижень.
От добре, що зайшли, я думав за вами посилати.
Стрижень. А що трапилось, адмірале?
Адмірал. Сідайте... сідайте. Я тут з капітаном думаю про судьбу наших моряків. Вимотались вони. Треба їм відпочити, бо, можливо, не скоро доведеться... Нам народ треба берегти.
Стрижень. Це вірно, адмірале. Ми в комітеті теж думали і вважаємо, що в першу чергу треба відпочити вам... Я зараз на берег їду і прошу вас теж поїхати. Нас зустріне комітет Новоросійська, ну і... обід влаштували для нас і вас, адмірале.
Адмірал. Вдячний вам, але поїхати не можу. Погано себе почуваю. Я старий вовк і люблю відпочивати в салоні на кораблі, так що пробачте, а от моряків треба негайно пустити на берег, поки є можливість. Я дам зараз наказ, і ви його підпишете. Мічмане, дайте папір.
Мічман. Єсть!
Стрижень. Ні, ні. Не турбуйтесь, адмірале. Комітет ухвалив нікого на берег не пускати.
Адмірал. Я не розумію цієї ухвали.
Стрижень. Комітет пропонує сьогодні не пускати на берег нікого. На берег дозвольте зійти тільки тим, у кого буде дозвіл комітету. Таких буде не більше десяти.
Командир флагмана. Я не розумію, що за постанова. Нащо сотні людей тримати на кораблі, коли є змога спустити на берег?
Адмірал. Я не думаю, що на це погодились моряки. Вони рвуться на берег, і я розумію їх. Народ стомився, весь час перебуваючи в напруженому стані. Цю постанову я раджу вам переглянути, бо можуть бути ексцеси. Нащо доводити до них? Це — дика постанова.
Стрижень. Комітет не потребує порад і переглядати постанови не буде. Пропоную виконувати наш наказ. А чи погодяться моряки, це — справа наша.
Адмірал. Добре. Коли будуть звертатись до нас моряки просити дозволу, ми їх поінформуємо про ваш наказ і надішлемо до комітету.
Стрижень. Про це, адмірале, можна було б і не говорити. Я знаю сам, що так і тільки так ви зробите. Що ж, не бажаєте їхати з нами на зустріч?
Адмірал. Дякую, їдьте самі.
Стрижень. Жаль... доведеться і мені залишитись, бо без вас я ніяк не можу...
Вбіг юнга.
Юнга. Товаришу Стрижень! Там... Вас просять в комітет.
Стрижень. Єсть. (Вийшов разом з юнгою.)
З-за портьєри виходить боцман Кобза.
Адмірал. Без мене він не може, як смерть за мною ходить... Ну, нічого. Цей наказ — це слабкість їх.. Вони відчувають, бояться. Але їх пісня скінчена! Моряки почнуть рватися на берег, а ви, боцмане, мусите поговорити зараз же з ними так, щоб рознесли комітет! Ідіть і починайте.
Кобза. Єсть! (Вийшов.)
Адмірал. Кноріс!
Мічман. Єсть!
Адмірал. Негайно наших офіцерів у салон.
Мічман. Єсть! (Вийшов.)
Входить Корн.
Корн. Можна?
Адмірал. Я вас викликав годину тому. Ви завжди спізнюєтесь, лейтенанте.
Корн. Мене затримала аварія на міноносці.
Адмірал. Що сталось?
Корн. Відламалась лопасть у гвинта.
Адмірал. Ви скоро загубите мінні апарати. (Залився сміхом разом з командиром флагмана.) Скажіть, чому ви не виконуєте весь час у поході моїх наказів? Чому не стежили за світлофором?
Входять офіцери.
Корн. Коли б я робив такі повороти, то або я протаранив би міноносець «Стремительный», або він мене. Таких наказів світлофора я виконувати не міг.
Адмірал (різко). Це накази не світлофора, а контр-адмірала Гранатова. Ви мусите виконувати мої накази, а коли не вмієте вести міноносець, то подайте рапорт мені і вступайте в комітет.
Корн. Коли будуть ще такі накази в поході, адмірале, тоді я подам рапорт... (Велика пауза.) Тільки не вам, а комітету. (Повернувся і вийшов.)
Один з офіцерів (услід). Парвеню.
Адмірал. Офіцери! Не для наказу викликав я вас. Настала відповідальна хвилина. Честь офіцера російського його величності флоту наказує вам боронити її, взявши зброю до рук, або животіти серед бруду, чекати, як слухняне ягня, на ніж варвара. За кілька хвилин боцман Кобза дасть сигнал. Хто хоче разом зі мною подивитись гордо в очі смерті?.. Хто піде зі мною наверх?..
Офіцери. За святу Русь!
— Смерть вандалам!
— Усі підемо!
Чути шум, музику духового оркестру.
Адмірал. Починається.
Шум сильнішає.