Стрижень. Негайно звільнити балтійця!
Запалив сірником радіограму. Гасне світло і в міру того, як згорає радіограма в його руках, темрява ховає суворі обличчя схвильованих комітетчиків.
КАРТИНА ДРУГА
Ніч. У трюмі чути: шумлять, стогнуть хвилі, б’ють об борт. Біля відсіку стоїть вартовий, він сперся на гвинтівку, дрімає. Шумлять, рокочуть хвилі, б’ють об борт. Входять боцман Кобза і Гайдай.
Кобза. Треба кінчати швидше, Гайдаю, бо вранці вона його випустить.
Г айдай. Може, почекати до ранку? Я з нею ще раз поговорю.
Кобза. Чекати не можна й хвилини. Сьогодні ти пересвідчився, що вона вже загітована ним. Уранці випустить його, і, коли провокаторові пощастило обплутати комітет, він обкрутить моряків і знищить кораблі. Продадуть революцію!..- Пам’ятай, Гайдаю, історія ніколи не простить твого вагання, позаяк на мас покладене велике завдання — врятувати революцію, врятувати флот і до смерті битись під червоним прапором.
Гайдай (вао/ско). Добре... я згоден кінчать зараз. Там вартовий.
Кобза. Підійдемо до нього, ти будеш говорити, а я підготував мішок і шкотик. Ходім.
Пішли.
Вартовий. Стій! Хто?
Гайдай. Свої. Не грайся з гвинтівкою... чудак. Не пізнаєш своїх. Я Гайдай.
Вартовий. А то хто?
Гайдай. Боцман Кобза.
Вартовий. Чого ви бродите у трюмі?
Кобза. Шукаємо гада, що вкрав кулемет з каземату і десь сховав, мабуть, тут, у трюмі. Ти нікого тут не бачив?
Вартовий. Ні. Хто ж це може бути?
Кобза. Хто?.. Контра серед нас.
Кинувся на вартового, за ним Гайдай, зв’язали руки, ноги і понесли за відсік. Через хвилину повернулись.
Коли віддраїмо, зразу туди. Виводити не треба. Мабуть, спить дорогий балтієць і не сниться йому, що справедливий суд іде. Давай...
Починають віддраювати. Входить Оксана. Оглянулась.
Оксана. Юрку, швидше, де ти там?
Юнга. Я тут. (Біоісить.)
Кобза (стривожено). Хтось іде...
Ідуть Оксана і юнга.
Г айдай. Хто там?
Оксана (стривожено). Гайдай...
Кобза. Я казав, вона іде звільняти його.
Г айдай. Ідеш звільняти ворога революції?
Оксана. Звільняти представника центру
Кобза. Віддраюй. (Метнувся віддраювати.)
Оксана. Стійте... самосуд?.. Відійдіть! (Вийняла револьвер.) Гайдаю! Жени Кобзу, ти узнаєш все... Стій... Гайдаю! Стрілятиму я... Раз! Гайдаю... Два!.. Гайдаю!..
Гайдай. Стрілять... за провокатора у мене... На!.. (Розірвав на собі фланельку.) Стріляй!..
В цю хвилинку Кобза вихопив маузер і вистрелив в Оксану. Вона похитнулась і впала.
Юнга (крикнув). Тьотю?! (І кинувся до неї.)
Велика пауза.
Г а й д а й (важко повернув голову, дивиться божевільними очима на Кобзу, глухо промовив). Що ти зробив?
Велика пауза.
Кобза. Коли б не я її, вона б тебе... Та й сам же ти кричав мені:, стріляй!.. Позаяк вона...
Гайдай (глухо). Я кричав — «стріляй»?.. Гад!..
Вихопив маузер. Кобза побіг. Гайдай за ним. Через хвилину десь далеко чути спочатку один постріл, а потім другий. Тихо рокочуть хвилі,
б’ють об борт.
Велика пауза.
Юнга (крізь сльози). Прощай, дорога тьотю Оксано. (Помалу зніма безкозирку і тихо говорить.) Ти жертвою пала в борьбе роковой любви беззаветной к народу... За честь его, жизнь и свободу... Прощай же, товарищ... (І сльози здушили хлопця. Велика пауза.) Прощай же, тьотю Оксано...
КАРТИНА ТРЕТЯ
Палуба флагмана. Біля гарматної башти стоять адмірал і командир флагмана з групою комендорів-самостійників.
Адмірал. Я знаю, важко мотатися шість років по морю. Дві війни. Це час такий, що і дітей своїх ви не пізнаєте... Дорослих синів зустрінете.
Командир флагмана. Шість років чекають на вас жінки, дівчата молоді. Яка буде зустріч!..
1-й комендор. Яка буде зустріч... Ще два тижні — і Херсонщина наша золотою стане. Вийдеш у степ — і котяться хвилі жита, пшениці, біжать по обрію, а ти стоїш на землі от так, розставивши ноги, і не хитаєшся, як тут, на кораблі. Стоїш міцно і слухаєш, як наливаються хліба. П’ятдесят десятин самої пшениці чистої тато засіяли цієї весни.
Командир флагмана. Коли сьогодні повернемось до Севастополя, то якраз потрапите на жнива. За шість років забули, як косу тримати.