Без такого вступного застереження до розгляду творчої біографії О. Корнійчука нам сьогодні не обійтися, щоб збагнути сутність його особистості, його справжні здобутки і внески в загальнонародну духовну скарбницю. Бо при всіх накладних витратах свого таланту, зумовлених орієнтацією на офіційну політичну лінію, що не завжди була, як тепер усім відомо, ленінською за своєю сутністю, Корнійчук все ж займає своє місце серед відданих народові творців нової радянської літератури, перших будівничих її ідейно-естетичних засад поряд з багатьма іншими письменниками Радянської України.
Народився Олександр Євдокимович Корнійчук 25 травня 1905 р. в сім’ї слюсаря залізничного депо станції Христинівка, неподал'ік від Умані. Він був старшим сином у багатодітній родині, тож після смерті батька чотирнадцятирічний підліток, полишивши навчання, пішов працювати в депо. Час і обставини, як і соціальне походження, сприяли ранньому трудовому й політичному загартуванню юнака. І коли за Ленінським декретом було організовано перші робітничі факультети для дітей робітників і селянської бідноти, комсомолець Корнійчук навесні 1923 р. їде до Києва на навчання, де стає спочатку слухачем робітфаку, а через два роки — студентом Київського інституту народної освіти (так тоді іменувався університет).
На цей час припадає і початок його літературної діяльності. В січні 1925 p., у річницю смерті В. І. Леніна, в київській газеті «Більшовик» надруковано його перше оповідання «Він був великий». Слідом за цим оповіданням він пише ще кілька прозових творів, у яких відбились, враження життя, спостереження навколишньої дійсності. І хоч би який твір О. Корнійчука тих років ми взяли — оповідання «Студентське» чи «Веселеньке» — про пошуки молодою людиною справжніх моральних і духовних цінностей, «Добре серце» чи «В’юн», де героями виступають безпритульні діти, підлітки, наділені почуттям класової солідарності й душевним благородством, «Заплутану проблему» з виразним гумористичним колоритом чи повість «Через кордон», сповнену неймовірних пригод,— їх об’єднує авторська стильова при-кметність: чіткий соціально спрямований зміст, ефектна контрастність, динамічна фабула, внутрішня живописність зображених подій, уміння в художніх образах втілити соціально забарвлений типаж.
Студентські роки Корнійчука, пошуки ним свого шляху в мистецтві припадають на час бурхливого і строкатого літературного життя, боротьби різних літературних течій і угруповань, шкіл і напрямів. У середині 20-х років, в умовах існування численних масових письменницьких об’єднань і різноманітних регіональних філій, класова, пролетарська ідейно-політична й естетична орієнтація мала неабияке значення. В складних умовах політичних і літературних сутичок Корнійчук завжди займав визначену позицію, свідченням якої стали вже його ранні драматичні твори, написані протягом 1928—1931 pp.: п'єси «На грані» (її поставив Київський театр робітничої молоді), «Кам’яний острів» (вона побачила світ на сцені Київського державного українського драматичного театру ім. І. Франка), драма «Штурм» та комедія «Фіолетова щука», що також відразу знайшли шлях на сцену. Водночас молодий автор захоплювався кінодраматургією. Після закінчення інституту він деякий час працював на Київській, Харківській та Одеській кінофабриках, редактором журналу «Кіно», тоді ж написав кілька сценаріїв: «Приємного апетиту», «Два промфінплани», «Останній порт».
Вже перші драматургічні спроби Корнійчука засвідчили його увагу до животрепетних тем і колізій сучасності, які хвилювали громадську думку, продемонстрували здатність молодого автора віднайти свій, самобутній кут зору — полемічно загострене соціально-політичне осмислення тих злободенних фактів, якими він оперував. Саме цим можна пояснити й інтерес театрів до п’єс початкуючого драматурга.
А між тим театральне життя на Україні кінця 20-х років було позначене високими творчими здобутками. Тоді «прогриміла по всій Україні», за словами А. Луначарського, п’єса М. Куліша «97», тоді уже була написана «Комуна в степах» та ряд інших драм, що викликали гарячі дискусії. Революційна тематика зазвучала в творах І. Кочерги, Я. Мамонтова, М. Ірчана, активно дебютували молоді творчі сили — І. Микитенко й Л. Первомай-ський, нову дійсність відбивали у своїх драмах І. Дніпровський, Д. Бедзик, В. Минко. На сценах численних українських театрів з великим успіхом ставилися такі первістки нової радянської драматургії, як «Любов Ярова» К. Треньова і «Бронепоїзд 14-69» Вс. Іванова, «Розлом» Б. Лавреньова і «Заколот» Д. Фурманова. Читача і глядача зацікавлювали твори. В. Катаева, О. Безименського, Вс. Вишневського, В. Кіршона та ін.,— саме твори соціальні, спрямовані на суспільні й політичні проблеми, виразно забарвлені й «колір» революції.