Выбрать главу

Л Стьопа (продирає очі). Пробач мені, Валю, і ви, Терен-тію Йосиповичу, пробачте, що я, розмовляючи з вами, заснув. Але ж я тільки дрімав і чув усю вашу дискусію з Валею.

Терентій Йосипович щось буркнув крізь сон.

Не вірите? Ви тільки що запевняли Валю, ніби Платон Іванович — безнадійний ідеаліст. Ну, чого ж ви мовчите? (Підвівся.) Ех, Терентію Йосиповичу! (Підходить.) Терен-тію Йосиповичу! (Підійшов до Валі.) Валю... Валю... Що ж це? (Підходить до дверей.) Маріє Тарасівно, ідіть швидше!

Увіходить Марія Тарасівна.

Дивіться, тільки що сперечались — і за хвилину поснули.

Марія Тарасівна. Стьопо, вони вже сплять цілу годину. Першим заснув ти, а вже потім вони. У тебе, мабуть, спросоння голова трохи того...

Стьопа. А... а... справді: у мене щось спросоння... не теє...

Марія Тарасівна. Воно буває. Відпочивай, Стьопо.

Стьопа (дивиться на годинник). За кілька хвилин — дванадцять. А Платона нема. Одкривайте повне світло, Маріє Тарасівно... і давайте будити гостей. Вставайте, гості! Прокидайтесь, Терентію Йосиповичу! Валю! Валю!

Терентій Йосипович (прокинувся). Прийшов Платой?

Марія Тарасівна. Платон не скоро, мабуть, прийде. Так і охляти можна. Прошу до столу.

Стьопа. Прошу до столу.

Гості сідають до столу.

Друзі мої! Скоро дванадцять. Дванадцять годин! Я прошу вас відчути цей час, оспіваний поетами. Дванадцять годин... Тисячі закоханих прощаються останнім поцілунком й зустрічаються першим. Дванадцять годин — це час повстань... Дванадцять годин...

Валя (перебиває). Це час, коли мені чомусь хочеться спати.

Терентій Йосипович. Тихше, Валю... Продовжуй, Стьопо.

Стьопа. Дванадцять годин — це час народження нашого дорогого Платона Івановича.

Терентій Йосипович. Великого ідеаліста.

Валя. Терентію Йосиповичу!..

Терентій Йосипович. Валю, мовчу!

Стьопа. Облишимо суперечки, друзі мої. Дивіться вгору. (Показує на годинник.) Вже час зводить стрілки. Дванадцять годин — перше дихання маленького Платона Івановича, слухайте...

Годинник б’є дванадцять.

Марія Тарасівна. Дихання Платоші...

Стьопа. Дихання Платоші, що в цю хвилину з гострим скальпелем у руці в тиші операційного залу бореться зі смертю. Відкупорюйте ж вино, наливайте в його бокал, наливайте в свої бокали — і перший тост я пропоную за матір, що породила такого сина.

Терентій Йосипович. Маріє Тарасівно, вітаю вас від усієї душі.

Валя. Поздоровляю вас, тьотю. (Цілує Марію Тарасівну.)

Марія Тарасівна (схвильовано). Спасибі тобі, Стьопо. Спасибі вам, Терентію Йосиповичу. Спасибі тобі, Валю. Коли б тут був Платоша, він би подякував вам краще, а я говорити не вмію і зараз не можу.

Валя. Маріє Тарасівно, пийте спокійно, ви сказали краще, ніж Стьопа.

Терентій Йосипович. Краще, Маріє Тарасівно, краще.

Стьопа. Згоден.

Випили.

Ваше слово, механічний громадянине!

Терентій Йосипович (встає... поправив щіточкою вуса). Стьопо, ти так зворушливо говорив, ти так схвилював мене, що я... я не можу. Валю, налий мені чарку, так я хвилююсь. Ви не помічаєте, як хвилюється механічний громадянин, колишній земський лікар Терентій Йосипович Бублик? Валю, налий мені ще чарку, бо я підходжу до основного.

Валя наливає.

(Випив.) Ось книжечка, таких книжечок у мене тридцять чотири, це — тридцять п’ята. Тридцять п’ять років моєї роботи — це тридцять п’ять таких книжечок. Позавчора відбувся мій тридцятип’ятилітній ювілей...

Валя. Терентію Йосиповичу, чому ж ви не сказали нам?

Терентій Йосипович. Я сам згадав про це пізно ввечері, лягаючи спати... Витягиув я всі свої книжечки й почав відраховувати. Мені захотілось дізнатись, скільки хворих прийняв за все своє життя Терентій Йрсипович Бублик. І от цифри... Рік має триста шістдесят п’ять днів. Я відкинув шістдесят п’ять — залишив триста. Триста днів на тридцять п’ять років — це десять тисяч п’ятсот днів. Щодня я приймав у середньому дванадцять хворих.

Валя. Більше, Терентію Йосиповичу!

Терентій Йосипович. Припустимо, що дванадцять, отже, дванадцять хворих на десять тисяч п’ятсот — буде сто двадцять п’ять тисяч. Сто двадцять п’ять тисяч хворих! Це сто двадцять п’ять тисяч пульсів, сто двадцять п’ять тисяч сердець вислухав я, механічний громадянин, колишній земський лікар Терентій Йосипович Бублик. І тоді я подумав, хто ж такий Терентій Йосипович Бублик? Механічний він чи ні?