Та все це було далі. А тоді, в 1933 p., за підсумками всесоюзного кон: курсу, оголошеного до 15-річчя Жовтневої революції, п’єса маловідомого початкуючого письменника «Загибель ескадри» була відзначена другою премією (перша не була присуджена нікому) — і відтоді надійно ввійшла до розряду класичних радянських п’єс поряд із творами К. Треньова, Б. Лавре-ньова, Вс. Вишневського. Жюрі конкурсу в, статті «Підсумки конкурсу на кращу п’єсу» зазначало, що в «Загибелі ескадри», тему якої взято з історії, громадянської війни на Україні (затоплення Чорноморського флоту), в дуже напруженій драматургічній інтризі автор зумів показати лице петлюрівського українського націоналізму і з великою теплотою подав радянські образи. П’єса ця є одна з кращих історично-революційних п’єс» 2.
Обравши для сюжету, драми конкретний історичний факт, Корнійчук створив високохудожній твір, у якому розглянув вагомі політичні явища й естетично оцінив їх. У художньо-образній формі драматург показав високу революційну свідомість і відданість українського народу ідеям Комуністичної партії. Усім серцем сприйнявши ленінський шлях соціального й національного визволення як спільний і єдиний для всіх пригноблених — шлях пролетарської соціалістичної революції, народ дорого, життям своїх кращих синів і дочок заплатив за її перемогу.
В драматургічному конфлікті автор звів дві протилежні сили: народ, матроську масу, очолювану партійним комітетом, і вище командування (адмірал з офіцерами, прибічниками скинутої монархії) та близьких до них за соціальною, класовою сутністю комендорів — вихідців із заможних куркульських родин, що підтримують буржуазно-націоналістичний уряд.— Центральну раду.
Успіх молодого драматурга саме і полягав у тому,-що він зумів відтворити події революційного змісту (навіть при певному схематизмі) з таким чітким з’ясуванням «хто є хто» в запеклому двобої і водночас дати вичерпну
політичну і моральну характеристику персонажам, що художній твір набув історико-документальної цінності.
З-поміж численних ворогів революції, які прагнуть потопити її в крові братовбивчої війни, особливо вирізняється боцман Кобза.— буржуазний націоналіст, що потай веде підривну роботу проти комітету, розпалює національну ворожнечу. Хитрий і обережний, він прагне обезглавити комітет; нестійких, емоційно-поривчастих, таких, як Гайдай, хоче одірвати і протиставити Загалу, а стійких і послідовних, як Оксана,— знищити. Довгий час йому щастить чинити свою чорну справу, прикриваючись революційними фразами.
1 Драма «Загибель ескадри» була значним кроком уперед і в змалюванні позитивних героїв. Насамперед це стосується провідних образів твору — комітетчиків та народної маси* яка в п’єсі Корнійчука відіграє вирішальну роль.
Особливо вдалися йому постаті Оксани і Гайдая, по-справжньому новаторські, драматично ускладнені, подані в розвитку. Корнійчук, чи не вперше в українській драматургії створив реалістичний образ української жінки-революціонерки (в російській на цей час уже були Любов Ярова з однойменної п’єси К. Треньова та комісар з «Оптимістичної трагедії» Вс. Вишневського). В образі Оксани драматург підкреслював не лише ідейно-політйчну стійкість характеру, а й наголошував, хоч і дуже побіжно, суто людські, індивідуальні риси героїні: розум, витримку, рішучість лринципо-вість, уважність і чуйність до людей. Вона як комуністка має вести за собою не засобами зброї, а силою слова, переконання.
Порйд з Оксаною психологічно переконливо вимальовується образ мінера Гайдая, людини чесної, безмежно й романтично відданої справі революції, яка, проте, об’єктивно, внаслідок вибуховості свого характеру, допускає грубі помилки. Зіставляючи їх, Корнійчук знайшов вдалий драматургічний хід. Прийом контрасту дав змогу драматургу значно поглибити обидва образи, а в постаті Гайдая об’ємно висвітлити такі риси, які роблять цього героя одним із найбільш життєвих персонажів п’єси. Величезна емоційна напруга Гайдая, буремно-пристрасна експресивність (це насамперед відчутно в його мові — урочисто енергійній, сповненій романтичних виразів та Стилістичних інверсій) є домінантою його характеру, провідним началом в усіх його вчинках. Саме тому Гайдаю часто бракує тверезості й витримки, саме через те опинився він на якийсь час в одній упряжці з лицеміром Кобзою. Смерть Оксани від руки підлого вбивці розкриває Гайдаю очі на його страшну провину. Невимовного розпачу й каяття сповнений останній монолог Гайдая, коли він з?являється на палубі зі своїми речами, щоб назавжди покинути корабель: