«Терентій Йосипович. Ви... ви знаєте, що таке честь людини? Знаєте? Ви мовчите? Ви не знаєте, що найголовніше в житті...
Аркадій. Є честь більш висока — честь країни!
Терентій Йосипович. Неправда! Ні! Країна — це ми, це наше серце, це — наша честь простих людей! Це і є честь Батьківщини!..»
Чи не вчувається у цій позиції незрадлива стійкість тих, хто в часи жорстоких репресій і беззаконня зберіг віру в чистоту і святість ідеалів!
Створивши колоритні характери, поставивши в центр оповіді людину з усіма її пристрастями, драматург Зумів передати глибинний духовний світ радянського громадянина, його багатство й красу. «Платон Кречет» — п’єса, в якій інтимне тісно переплітається з громадським. У соціально-психологічному конфлікті твору відбилися ідеологічні, світоглядні суперечності часу, що з побутової за формою п’єси перетворюють її на соціальну драму (з різноплановими — інтимно-ліричними, психологічними та публіцистичними сценами), насичену потужним суспільно-філософським змістом.
При своїй зовнішньо традиційній драматургічній формі п’єса несла в літературу нові теми, образи героїв, нову концепцію дійсності, відчуття Особливостей того «історичного моменту», яким жи.іа країна, того, що відбувалося в душах сучасників. Навіть у загальному оптимістичному пафосі твору бочкарьовське «хтось накапав» — чи не передбачення у подіях 1933— 1934 pp. майбутнього 37-го...
Заслуговує на увагу принципово важлива постановка проблеми інтелігенції в п’єсі Корнійчука, де радянська інтелігенція — плоть від плоті робітничо-селянських трудящих мас — зображена як одна з рушійних сил будівництва соціалізму, як втілення високої ідейності і переконаності, як провідник гуманістичних та морально-етичних засад суспільства.
У критиці справедливо наголошувалося на задушевній тональності твору, переконливому і яскравому вираженні щирих симпатій драматурга до своїх героїв, на справжній схвильованості й темпераментності драматичного розкриття їхніх характерів. Життєдайний, просвітлений настрій п’єси підкреслюється, зокрема, в статті газети «Правда» 18 березня 1941 p.: «Атмосферою ліричної доброти і сердечної симпатії оточує Корнійчук своїх героїв. На його палітрі багато світлих, теплих фарб. «Платон Кречет» — п’єса великого оптимізму. Недарма так багато говориться в ній про сонце, про природу, про радісну пісню землі» (мабуть, саме ці особливості твору давали підстави і для закидів у сентиментальності й мелодраматизмі). І чи була в тому вина Корнійчука, який, прославляючи в драмі нову радянську дійсність і нових героїв, не передбачив того, що врятоване Кречетом життя наркома трагічно обірветься в єжовському тюремному ізоляторі?
Тріумфальний успіх «Платона Кречета» на сценах численних театрів Радянського Союзу, досвід роботи над образом позитивного героя сучасності надихнув Корнійчука на іншу відповідальну творчу працю — п’єсу про В. І. Леніна «Правда», яку вігі написав до 20-річного ювілею Жовтневої революції. Свого часу в бесіді з молодими письменниками М. Горький вказував їм на постать «історичної, але небувалої людини, Людини з великої літери» — вчителя революційного права робітничого класу. «Ось цей учитель, діяч, будівник нового світу і повинен бути головним героєм сучасної драми» 3,— говорив він.
Не одразу драматург наважився ввести в сюжет п’єси образ Ілліча: він мав намір показати вождя революцЦ^тількі* в фиьаді, ке вкладаючи в його уста слів. Та в процесі роботи над «Правдок», зустрічаючись з робітниками
Ленінграда, старими більшовиками, слухаючи їхні розповіді про Леніна, а водночас і побажання, щоб образ вождя був діяльним, щоб можна було почути слово Ілліча, змінив свої плани. Письменник вивчав архівні матеріали, спогади соратників Леніна, заглиблювався в його твори. Внаслідок тривалого й всебічного осмислення теми Корнійчук віднайшов шлях, найближчий йому як письменникові — вихідцеві з народу — і иайвідповідніший правді образу: показати перш за все органічну рису Володимира Ілліча — його демократизм.