– Це машинне відділення, – недбало кинув Ченніс, – вони вже у п’ятихвилинній готовності до стрибка, і я попросив їх дати мені знати, якщо виникнуть якісь проблеми. Хочеш залишитися на посту?
Прітчер мовчки кивнув, і раптово залишившись на самоті, замислився про ті муки, що звалюються на людину, коли її вік наближається до п’ятдесяти. Екран був всіяний поодинокими зорями. Ядро Галактики з одного її краю виднілося наче в тумані. От якби він позбавився Мула!
Але вже сама думка про це змусила його перелякано здригнутися.
Головний інженер Гакслані непривітно глянув на молодика без форми, який поводився із впевненістю флотського офіцера і, схоже, обіймав керівну посаду. Гакслані, який служив на флоті ще відтоді, як в цього юнака ще й молоко на губах не встигло висохнути, зазвичай, плутав владу із військовим чином.
Але цього чоловіка призначив Мул, а за Мулом, звичайно, було останнє слово. Останнє слово у цьому питанні. Він навіть підсвідомо не засумнівався, наскільки це правильно, бо його емоції контролювалися на глибокому рівні.
Гакслані мовчки вручив Ченнісу маленький овальний предмет. Ченніс узяв його і чарівно усміхнувся.
– Ви ж із Фундації, чи не так, шефе?
– Так, сер. Я прослужив на флоті Фундації вісімнадцять років, перш ніж Перший Громадянин прийшов до влади.
– Інженерну справу теж там вивчали?
– Кваліфікований технік першого класу, Центральна школа на Анакреоні.[4]
– Непогано. І ви виявили це на лінії зв’язку, коли я попросив вас подивитися?
– Так, сер.
– Це її частина?
– Ні, сер.
– То що ж?
– Гіперреле, сер.
– Цього не достатньо. Я не з Фундації. Що це?
– Це пристрій, із допомогою якого можна відстежити пересування корабля крізь гіперпростір.
– Інакше кажучи, за нами можуть стежити звідки завгодно.
– Так, сер.
– Добре. Це нова версія пристрою, чи не так? Він був розроблений одним із науково-дослідних інститутів, створених Першим Громадянином?
– Гадаю, що так, сер.
– І ця робота є державною таємницею, чи не так?
– Гадаю, що так, сер.
– І незважаючи на це, цей пристрій тут. Це інтригує.
Ченніс кілька секунд перекладав гіперреле з однієї руки в іншу, потім різко простягнув його інженерові.
– Візьміть і покладіть його назад – точно туди і точно так, як знайшли. Зрозуміли? А потім забудьте про цей випадок. Геть-чисто забудьте!
Головний інженер притлумив у собі майже автоматичне бажання віддати честь, різко розвернувся й пішов.
Рух корабля через Галактику був прив’язаний до маршруту – точкової пунктирної лінії, яка тягнулася вдалину від зірки до зірки. Зазначені точки були мізерними ділянками від десяти до шістдесяти світлових секунд завдовжки, якщо провести їх у нормальному просторі, а між ними простягалися інтервали у багато парсеків – стрибки крізь гіперпростір.
Бейл Ченніс сів біля панелі керування «Об’єктивом» і знову відчув, як його мимоволі охоплює якесь обожнювання, коли він дивиться на цей пристрій. Він не був уродженцем Фундації і взаємозв’язок між поворотом ручки чи розривом контакту для нього не був звичною справою.
Цей «Об’єктив» міг би втомити навіть уродженця Фундації. У його неймовірно компактному корпусі було безліч електронних схем, необхідних для точного визначення розташування сотень мільйонів зірок одна стосовно одної. І навіть якщо вже це не було видатним досягненням, «Об’єктив» міг показувати положення будь-якої частини Галактичного поля відносно трьох просторових осей або відносно центру.
Саме через це «Об’єктив» спричинив справжню революцію у міжзоряних подорожах. У дні юності міжзоряних мандрів розрахунок кожного стрибка крізь гіперпростір означав значний обсяг роботи, що займало від одного дня до одного тижня – і ця робота здебільшого полягала у більш-менш точному розрахунку «позиції корабля» за Галактичною шкалою стандартів. По суті, йшлося про ретельне спостереження за щонайменше трьома значно віддаленими одна від одної зірками, місцерозташування яких відносно довільно вибраного галактичного нуля третього порядку було відоме.
У цьому слові «відоме» насправді ховався підступ. Для будь-кого, хто ознайомлений із зоряним полем з однієї конкретної точки відліку, зірки є такими ж неповторними, як і люди. Але варто стрибнути хоча б на десять парсеків, і навіть ваше власне сонце неможливо буде впізнати. Воно навіть може зникнути з поля зору. Відповіддю, звичайно, був спектроскопічний аналіз. Упродовж століть основним об’єктом міжзоряної інженерної справи був аналіз «світлового підпису» все більшої і більшої кількості зірок із усе більшою деталізацією. Водночас зростала точність самого стрибка, затверджувалися стандартні маршрути подорожей через Галактику, відтак міжзоряні мандрівки ставали все менше мистецтвом і все більше наукою.