Далі мовчазний діалог Орлов провадив із комп’ютером; як слід роздивившись усі дані, Василій присвиснув:
— Щось не те. Вони справді на орбіті, але «Цянь» ніяк не зможе стикуватися із «Діскавері». Орбіта, на якій вони зараз, виведе їх до Іо. Я зможу дати більше інформації, коли простежу їхню траєкторію руху за наступні п’ять хвилин.
— У будь-якому разі тепер вони в безпеці, — зазначила Таня. — А траєкторію руху вони зможуть скореґувати пізніше.
— Можливо, але це забере в них кілька днів. Навіть за умови, якщо мають достатньо пального. У чому я сумніваюся.
— Тож у нас досі є надія їх обійти.
— Не налаштовуйся так оптимістично. Нам до Юпітера летіти ще три тижні. Вони можуть перепробувати десятки орбіт до того часу, як ми туди дістанемося, та обрати найзручнішу для стикування.
— І знову ж, за умови, що в них достатньо пального.
— Звісно. Про це ми можемо лише здогадуватися.
Розмова велася такою швидкою російською і так схвильовано, що Флойд майже нічого не втямив. Коли Таня нарешті зглянулася на нього й пояснила, що «Цянь» розвернувся так, що прямує до дальших супутників, його перша реакція була ось якою:
— У них можуть бути серйозні проблеми. Що ви робитимете, якщо вони попросять про допомогу?
— Ти, напевно, жартуєш. Можеш собі уявити, щоб китайці таке вчинили? Вони надто горді. У будь-якому разі допомогти їм неможливо. Ми не спроможні змінити пріоритети місії, тобі це добре відомо. Навіть якби в нас було пальне…
— Ви, звісно, маєте рацію, але пояснити це 99 % землян, які не надто розуміються на орбітальній механіці, буде складно. Нам треба брати до уваги політичний складник ситуації, ми матимемо не надто хороший вигляд, якщо не допоможемо. Василію, дайте мені їхню остаточну орбіту, щойно ви її опрацюєте. Я піду до своєї каюти й над дечим помізкую.
Каюта Флойда чи точніше третина його каюти досі була захаращена коробками, багато з них громадилися на ліжках, які займатимуть Чандра й Керноу, коли прокинуться від тривалого сну. Гейвуду вдалося звільнити трохи місця для своїх речей, а загалом йому були обіцяні люксові умови аж двох квадратних метрів простору, щойно хтось зголоситься допомогти пересунути меблі.
Флойд відімкнув невелику комунікативну консоль, установив ключі дешифрування й запросив інформацію про «Цянь», яку йому передали з Вашинґтона. Йому було цікаво, чи вдалося його гостинним хазяям розшифрувати код, який складався з двохсотзнакового простого числа, адже Агенція національної безпеки заклалася на власну репутацію, що найшвидший комп’ютер не зможе зламати цей код до Великого Вибуху, який ознаменує кінець Усесвіту. Це твердження ніколи не можна було довести, хіба що лише спростувати.
Флойд знову уважно переглянув світлини китайського корабля у прекрасній якості, зроблені тоді, коли «Цянь» виказав себе перед тим, як покинути орбіту Землі. Там були й пізніші знімки, не такі чіткі, тому що їх зроблено шпигунськими камерами, коли корабель відлетів уже досить далеко й з’ясувалося, що він мчить до Юпітера. Саме ці фото цікавили Флойда найбільше, хоча кориснішими могли здатися креслення та оцінки продуктивності.
Навіть за найоптимістичніших припущень важко здогадатися, як китайці збираються виплутатися із ситуації, що склалася. Вони мали використати 90 % свого пального протягом шаленого стрибка через Сонячну систему. Якщо це не була заборонена законом місія самогубців, то лише план із залученням гібернації і пізнішого порятунку міг мати якийсь сенс. А втім, розвідка доповідала, що китайські технології гібернації далеко не такі розвинені, щоб забезпечити цей життєдайний варіант.
Проте розвідка часто помилялась, а ще частіше її вводив в оману потік сирих фактів, що потребували оцінки, так званий інформаційний «шум». На «Цяні» китайці виконали дивовижну роботу, якщо зважити на стислі терміни, але Флойд бажав би, щоб інформацію, яку йому надсилають, перевіряли пильніше. Дещо було просто сміттям, яке не мало жодного зв’язку з місією.
У будь-якому разі, коли не знаєш, чого саме шукати, важливо уникати упереджень, бо те, що на позір може здатися неважливим, ба навіть безглуздим, часто містить ключ до розгадки. Зітхнувши, Флойд почав переглядати п’ятсот сторінок інформації, утримуючи свою свідомість однаково сприйнятливою до всього: діаграм, графіків, фотографій, уривків новин, списків делегатів наукових конференцій, заголовків технічних публікацій, навіть комерційної документації — це все хутко прокручувалося на екрані високої роздільної здатності. Відділ промислового шпигунства, очевидно, мав силу-силенну роботи: хто міг би подумати, скільки тих японських голографічних модулів, швейцарських мікроконтролерів газового потоку чи німецьких детекторів радіації стікалося до висушеного озера Лоп-Нор, звідки китайці стартували на Юпітер.