— Хтось пізніше перевіряв орбіту «Діскавері»?
— Напевно не знаю, але гадаю, так. У будь-якому разі, у чому проблема? Орбіта стабільна.
— Точно. Дозволь мені нетактовно нагадати тобі ганебний випадок із часів старого НАСА. Ваша перша космічна станція — «Скайлаб». Вона мала залишатися на місці щонайменше десять років, але ви неправильно прорахували. Показники опору повітря в іоносфері було дуже занижено, тому «Скайлаб» упала на рік раніше від запланованого терміну. Я впевнений, ти пам’ятаєш цю пригоду, хоча й був у ті часи ще хлопчиком.
— Того року я випустився, і тобі це прекрасно відомо. Однак «Діскавері» нікуди не дінеться від Юпітера. Навіть перигей — точніше періовій — лежить набагато вище за атмосферу.
— Я вже сказав достатньо, щоб мене знову заслали на дачу, а тебе можуть не пустити до мене наступного разу. Тож просто попроси вашу розвідку обережніше робити свою справу, добре? І нагадай їм, що Юпітер має найпотужнішу магнітосферу в Сонячній системі.
— Розумію, до чого ти хилиш, дуже дякую. Ще щось перед тим, як почнемо спускатися? Я вже мерзну.
— Не хвилюйся, старий. Щойно це профільтрують у Вашинґтоні, почекай тиждень абощо, і стане дуже гаряче.
Розділ 2. Дім дельфінів
Щовечора, одразу після заходу сонця, у їдальню запливали дельфіни. Тільки одного разу відтоді, як Флойд оселився у ректорській резиденції, вони порушили цю традицію. Це сталося в день цунамі 2005 року, яке, на щастя, втратило більшу частину своєї сили до того, як досягти Хіло. Іншим разом, якщо його друзі порушать звичний розклад, Флойд негайно ж закине свою родину в авто й прямуватиме в гори Мауна-Кеа.
Хоча дельфіни — чарівні істоти, їхня грайливість іноді надокучала. Заможний морський геолог, який спроектував будинок, ніколи не боявся змокнути, бо зазвичай носив лише плавки або обходився без них. Утім, це була незабутня подія, коли вся Рада регентів у вечірньому вбранні цмулила коктейлі навколо басейну, очікуючи сановитого гостя з материка. Дельфіни також сподівалися на частування. Тож гість дещо здивувався, коли його вітав вимоклий комітет у банних халатах, а шведський стіл виявився надзвичайно солоним.
Флойд частенько гадав, що подумала б Маріон про цей дивний і прекрасний дім на березі Тихого океану? Вона ніколи не любила море, і зрештою море помстилося. Хоча ця картинка потроху вицвітала в його пам’яті, Флойд досі пригадував мерехтливий екран і слова, що він прочитав на ньому: ДОКТОРОВІ ФЛОЙДУ — ТЕРМІНОВО Й ОСОБИСТО. А потім рядки флуоресцентного друку, які приголомшили його:
ІЗ ЖАЛЕМ ПОВІДОМЛЯЄМО ВАМ, ЩО РЕЙС ЛОНДОН — ВАШИНҐТОН 452 УПАВ БІЛЯ НЬЮФАУНДЛЕНДУ. РЯТУВАЛЬНА КОМАНДА ПРОДОВЖУЄ ПОШУКИ, АЛЕ БОЇМОСЯ, ЩО НЕ ВИЖИВ НІХТО. За іронією долі на тому рейсі мусив летіти він. Кілька днів Флойд майже шкодував, що справи Європейської космічної адміністрації затримали його в Парижі. Ці торги щодо вантажів на Соларісі врятували йому життя.
А зараз він має нову роботу, новий будинок і нову дружину. Іронія долі присутня і тут. Взаємні звинувачення і розслідування місії на Юпітер зруйнували кар’єру Флойда у Вашинґтоні, але людина з його здібностями та послужним списком не могла тривалий час залишатися без роботи. Повільніший темп університетського життя завжди імпонував Флойду, а університет в одному з найкрасивіших куточків планети — це пропозиція, від якої неможливо відмовитися. Спостерігаючи фонтани вогню Кілауеа[4] разом із натовпом туристів, він зустрів жінку, яка стала йому другою дружиною лише за місяць після нового призначення.
Із Керолайн він віднайшов вдоволення, а це так само важливо, як і щастя, але триває довше. Вона стала гарною мачухою для двох дочок Маріон і подарувала йому Крістофера. Попри двадцять років різниці у віці між ними, Керолайн розуміла настрої Флойда й відучила чоловіка від властивих йому раптових депресій. Завдяки їй він міг згадувати смерть Маріон без розпачу, хоча й не без задумливої туги, яка залишиться із ним до кінця життя.
Керолайн годувала рибою найбільшого дельфіна — великого самця на кличку Скарбек, коли ненав’язлива вібрація Флойдового браслета сповістила про вхідний дзвінок. Флойд стукнув по тонкій металевій смужці на зап’ястку, щоб вийти з беззвучного режиму й поставити чутний, відтак підійшов до найближчого комп’ютерного набору, що були тут і там розставлені кімнатою.
— Ректор слухає. Хто телефонує?
— Гейвуде? Це Віктор. Як справи?
За якусь частку секунди Флойд пережив цілий калейдоскоп емоцій. Перше почуття — досада: телефонував його наступник і, напевно, особа найбільш зацікавлена в його звільненні. Досі цей пан ніколи не намагався зв’язатися із Флойдом після того, як того витурили з Вашинґтона.