Перші натяки на проблеми розпочалися, коли місія вже тривала досить довго. Тоді Еал доповів про те, що блок, який відповідає за контакт із Землею, от-от вийде з ладу. Якщо ж півмільярдокілометровий промінь відхилиться від своєї мети, корабель стане сліпий, глухий і німий.
Боумен сам виходив з корабля, щоб вийняти підозрілий блок, але коли пристрій протестували, він виявився, на подив усіх, цілком справним. Автоматична система перевірки не змогла виявити в ньому жодних поломок. Не зміг знайти їх і брат-близнюк Еала на Землі Сел 9000, коли інформацію передали до Урбани.
Однак Еал наполягав на правильності свого діагнозу, висловлюючи в’їдливі зауваження щодо «людського чинника». Він запропонував дістати контрольний блок з антени до того, як той повністю зламається, і в такий спосіб точно визначити несправність. Ніхто й не подумав заперечувати, бо блок можна було замінити за лічені секунди, навіть якби він справді зламався.
Боумен і Пул, однак, не могли заспокоїтися. Обоє відчували: щось не так, хоча ніхто з них не міг визначити, що саме. За місяці, протягом яких Еал був частиною їхнього крихітного світу, вони вивчили всі його настрої. Зараз атмосфера на кораблі якось непомітно змінилась, у повітрі витала напруга.
Почуваючись зрадниками, як знавісніло доповідав потім Боумен Центру керування польотом, людська частина команди обговорювала, що доведеться зробити, якщо раптом їхній колега справді зламався. У найгіршому випадку Еал міг би втратити всі свої найвищі здібності. А це означало відключення — еквівалент комп’ютерної смерті.
Досі вагаючись, астронавти все-таки виконали затверджену програму дій. У одній із маленьких космічних капсул, які слугували транспортними засобами й пересувними майстернями для позакорабельних робіт, Пул вийшов із «Діскавері» у відкрий космос. Через те, що делікатну роботу із заміни антенного блока неможливо виконати маніпуляторами космічної капсули, Пул почав робити це самотужки.
Те, що сталося потім, не відобразилося на зовнішніх камерах корабля, що саме по собі вже є підозрілим. Першим сигналом біди для Боумена став крик Пула — відтак тиша. За мить він побачив Пула, якого викручувало, затягуючи в космос. Астронавта збила космічна капсула, вона вийшла з-під контролю. Як пізніше зазначав Боумен, у цей час він припустився кількох серйозних помилок, хоч усі, крім однієї, можна зрозуміти. Сподіваючись урятувати Пула, якщо той досі живий, Боумен сів в іншу космічну капсулу, залишивши корабель під контролем Еала.
Одначе все виявилося марно: коли Боумен його наздогнав, Пул уже помер. Приголомшений цим нещастям, астронавт вирішив забрати тіло напарника назад на корабель, але Еал відмовився його впустити.
Утім, комп’ютер недооцінив вигадливість людського розуму. Попри те, що, кваплячись, Боумен забув шолом від скафандра на кораблі й тепер ризикував опинитись у відкритому космосі без захисту, астронавт проник усередину «Діскавері» крізь аварійний вихід, який не контролювався комп’ютером. Потім він провів Еалу лоботомію, один по одному відімкнувши його розумові центри.
Повернувши контроль над кораблем, Боумен дізнався дещо жахливе: під час його відсутності Еал відімкнув систему життєзабезпечення трьом астронавтам у стані гібернації. Тепер Боумен був настільки самотнім, наскільки ще не була жодна людина в історії.
Інші могли піддатися безпорадному розпачеві, але Девід Боумен довів, що ті, хто обрав його на це завдання, не помилилися, схибити можна цілячись у мішень. Він зумів повернути «Діскавері» під свій контроль і навіть відновити зв’язок із Центром керування польотом, переорієнтувавши увесь корабель так, щоб застигла антена знову була розвернена до Землі.
За заданою наперед траєкторією «Діскавері» зрештою прибув на Юпітер. Там, на орбіті, серед супутників гігантської планети Боумен зіткнувся з чорною плитою такої самої форми, як моноліт, виритий у місячному кратері Тіхо, але в сотні разів більшою. Астронавт на космічній капсулі вилетів із «Діскавері» дослідити її і зник, залишивши своє останнє бентежне повідомлення: «О Господи, там повно зірок!»
Загадка зникнення Девіда Боумена хвилювала інших; доктор Чандра переважно переймався тим, що сталося з Еалом. Якщо й було щось, що ненавидів його позбавлений емоцій мозок, то це невизначеність. Він не міг заспокоїтися, не дізнавшись причини поведінки Еала. Навіть зараз Чандра відмовлявся назвати дисфункцію Еала поломкою; у найкращому випадку для нього це була «аномалія».
Маленька кімнатка, його святая святих, вмебльована лише кріслом на поворотній консолі, письмовим столом і дошкою із двома фотографіями. Мало хто зі сторонніх міг знати людей на портретах, але втаємничені одразу ж упізнавали богів комп’ютерного пантеону Джона фон Неймана й Алана Тюрінґа.