— Вибачте, пані. — Приклавши пальці до її скронь, він подумав: важкий забій ребер, зовсім невеликий — колін, і дуже маленький поріз на кисті, що вимагає, найбільше, одного-двох стібків.
— Ну? — Вона вчепилася в свій сріблястий гофрований комір. Чарівник, — пробурчала вона. — Теж мені, чарівник. Нікудишній, якщо хочеш знати правду. А ці солдати! Заснули, напевно, на своїх постах!
Магістр Рал ще почує про це! Ну? Що зі мною?
— На жаль, пані. Боюся, я нічим не зможу вам допомогти.
— Що?! — Вона схопила його за комір балахона і різко рвонула. — Дивися краще, не то я ще помилуюся, як Магістр Рал насадить на піку твою голову! Подивимося, чим тоді тобі допоможе твоя нікчемна магія!
— О, зрозуміло, пані. Я постараюся зробити для вас все, що в моїх силах.
Він різко рвонув темно-бордовий атласний рукав, і тканина звісилася з руки леді Ордіт, як прапор, потім поклав руку на плече жінки з блакитним каменем. Вона застогнала, коли чарівник трохи заблокував її біль і надав їй сили. Її нерівне дихання вирівнялося. Він тримав руку на її плечі, вливаючи в неї магію розради і затишку.
Леді Ордіт заверещала:
— Моє плаття! Ти знищив його!
— Вибачте, пані, але ми не можемо ризикувати зараженням рани. Я б скоріше втратив сукню, ніж руку. Або ви дотримуєтеся іншої думки?
— Ну… Так, я розумію…
— Тут потрібно десять або п'ятнадцять стібків, — сказав Зедд, звертаючись до міцного складу цілительки, що сиділа на підлозі між двома жінками.
Її суворі, сіро-блакитні очі блиснули легким подивом і звернулися на чарівника.
— Вам видніше, чарівник Зорандер, я не сумніваюся, — рівним голосом промовила цілителька. Тільки пильний погляд видав, що вона зрозуміла його справжній намір.
— Що?! Ви збираєтеся дозволити цій корові, цій повивальній бабці робити за вас вашу роботу?
— Пані, я старий чоловік. У мене ніколи не було здібностей до шиття, і мої руки страшенно тремтять. Боюся, я принесу більше шкоди, ніж користі, але, якщо ви наполягаєте, я докладу всі старання…
— Ні, — фиркнула вона. — Краще вже ця корова.
— Дуже добре. — Він подивився на цілительку. Ніщо не спотворило її обличчя, тільки щоки вкрилися червоними плямами. — Що стосується інших її травм, боюся, тут тільки одна надія — це зняти біль. У ваших кишенях знайдеться трохи кореня мімози?
Цілителька в замішанні підняла брови.
— Так, але…
— Відмінно, — різко обірвав її Зедд. — Думаю, двох кубиків буде достатньо. Її брови зметнулися вгору.
— Двох?
— Не смійте на мені економити! — Зойкнула леді Ордіт. — Якщо на всіх не вистачить, отже, менш знатним має дістатися менше! Дайте мені повну дозу!
— Дуже добре. — Зедд кинув погляд на цілительку. — Призначаю їй повну дозу. Три кубика. І не цілком, а подрібнені.
Цілителька ще ширше розкрила очі і, не вірячи своїм вухам, перепитала:
— Подрібнені?
Зедд примружився і кивнув, підтверджуючи свої слова. Кути її губ зігнулися в ледве помітній усмішці.
Корінь мімози в малих дозах дійсно знімав біль, але його необхідно ковтати цілим, не розжовуючи. Одного маленького кубика було б цілком достатньо. Подрібнений, та ще три кубика… хм… мабуть, леді Ордіт доведеться побігати в убиральню.
Більшу частину наступного тижня добра леді, мабуть, проведе в своїх покоях.
— Як тебе звуть, мила? — Запитав він цілительку.
— Келлі Халлік. Зедд втомлено зітхнув.
— Келлі, є тут хто-небудь ще, кому цілительки допомогти не в змозі?
— Ні, пане. Міддея і Аннелі вже закінчують з останніми.
— Тоді, будь так добра, забрав леді Ордіт куди-небудь, де вона не… де їй буде зручніше лежати, поки ти будеш лікувати її.
Келлі швидко подивилася на жінку, яку Зедд, втішаючи, тримав за руку, на рану поперек її живота і знову на Зедда.
— Звичайно, чарівник Зорандер. Ви виглядаєте дуже втомленим. Якщо ви потім зайдете до мене, я відновлю ваші сили стенадіновим відваром. — Куточки її губ знову зігнулися в легкій усмішці.
Зедд підморгнув Келлі:
— Може, зайду.
В будь який інший час він куди серйозніше поставився б до подібної пропозицією — Келлі була жінкою красивою, — але якраз зараз йому було зовсім не до того.
— Леді Ордіт, як звуть вашу покоївку?
— Джебр Бевінвье. І ще вона — нікчемна дівка. Зухвала і лінива.
— Ну що ж, ви не будете більш обтяжені її нікчемними послугами. Їй, судячи з усього, буде потрібно немало часу на одужання, а ви незабаром збираєтеся покинути палац.
— Покинути? Що значить «залишити»? — Леді Ордіт підвела голову. — У мене немає наміру виїжджати звідси.