До того ж він сам в усьому винен. Те, що він зробив це ненавмисно, справи не міняє. Життя не є справедливість, життя є просто життя. Якщо ти випадково наступиш на змію, вона тебе вкусить. Наміри не мають значення.
— Я сам винен у своєму нещасті, — прошепотів Річард. — І сам повинен відповісти за наслідки своїх діянь. Я не можу змусити інших розплачуватися за те, що зробив я сам, не важливо, навмисно або ненавмисно.
Річард повісив Камінь Сліз собі на шию. Дарці Рал в тривозі скочив на ноги.
— Річард… Ти не розумієш, що кажеш. Вбий мене. Повісь мені Камінь на шию. Здійсни свою помсту!
Річард повернувся спиною до вівтаря і простягнув руку. Кругла кісточка скріна, оточена блакитним сяйвом, стрибнула йому в долоню. Але магія Річарда захищала його.
Він підняв кісточку вгору. Охоплений гнівом, охоплений спокоєм, він вивільнив свою силу, і сила спалахнула з його стислого кулака.
Блискавка, жовта і гаряча, ударила в Даркена Рала.
Блискавка, чорна і холодна, ударила в Даркена Рала.
І обидві вони закрутилися в шаленій люті скріна.
На зал опустилася непроглядна темрява, а коли вона зникла, не стало ні блискавок, ні Даркена Рала. Затиснута в кулаці кісточка скріна холодила долоню.
Зелене світло стало яскравіше, зал задзвенів. Річард зняв з шиї Камінь Сліз.
Шкіряний шнурок відірвався і впав, а Камінь почорнів в його долоні. Річард викинув руку вперед. Камінь Сліз полетів до зеленого світла, на мить завис, закружляв у повітрі і впав у скриньку. Зелене світло зблякло, стало прозорим і зникло. Б'ючий в небо стовп потустороннього світла розчинився, і в Саду Життя запанувала тиша.
Річард жбурнув до скриньок кісточку скріна, і знову з ревом заблищали подвійні блискавки.
Гарячий білий світ і крижана імла затанцювали навколо нього. Коли все скінчилося і знову повисла тиша, на вівтарі залишилися стояти три скриньки.
Закриті.
Річард знав, що їх неможливо відкрити без Книги. А Книга існує лише у нього в голові. Скриньки Одена, а значить, і врата назавжди залишаться закритими.
Почулося металеве клацання. Річард відчув, як щось ковзнуло по шиї і впало на землю.
Він опустив очі і побачив на підлозі нашийник, Рада-Хань. Мерзенна штука розстебнулася. Він вільний.
І болю більше не було. Річард обмацав груди. Шрам зник.
Він стояв посеред тиші, так і не усвідомивши до кінця, що ж сталося. Він так і не зрозумів, як йому вдалося все це виконати.
Все скінчено.
А для нього взагалі все скінчено.
Сьогодні Келен помре.
І тут він зірвався з місця і побіг. Адже день ще не закінчився.
Він вискочив з Саду Життя, і його негайно оточили п'ятеро Морд-Сіт. Не звертаючи на них уваги, Річард помчав далі. У верхньому коридорі його чекав спітнілий і брудний генерал Трімак з солдатами, такими ж пошарпаними, як їх командир. Багато хто був в крові.
Брязкаючи зброєю і обладунками, всі, кого Річард зміг розгледіти в задимленому коридорі, опустилися на коліна і відсалютували. Генерал Трімак піднявся і зробив три кроки до Річарда. Кара заступила йому шлях.
— Геть з дороги, жінка! Кара не поворухнулася.
— Ніхто не сміє торкнутися Магістра Рала.
— Я його захищаю точно так само, як…
— Припиніть, ви обидва!
Кара розслабилася і зробила крок в сторону. Генерал Трімак схопив Річарда за плечі.
— Ви зробили це, Магістр Рал! Минуло багато часу, але ви це зробили!
— Зробив що? І про що ви говорите, кажучи, що пройшло багато часу?
Брови генерала поповзли вгору.
— Ви провели там майже весь день.
— Що?! — Річард перестав дихати.
— Ми відчайдушно боролися кілька годин, але нас тіснили. У них була кількісна перевага, приблизно десять або п'ятнадцять до одного. А потім ви метнули блискавки. Я в житті нічого подібного не бачив! Чарівник Зорандер говорив мені, що на плато, на якому стоїть палац, накладено потужне закляття, яке захищає і надає силу Магістрові Ралу. Ніколи б цьому не повірив, якби не бачив на власні очі! Весь палац палахкотів блискавками! Вони летіли з усіх стін! І ці підлі генерали, вірні Даркену Ралу, були винищені блискавками всі до єдиного! І їх військо теж знищено! Вціліли лише ті, хто склав зброю і перейшов на нашу сторону.
Річард не знав, що сказати.