— Я дуже радий, генерал, але, боюся, тут немає моєї заслуги. Я весь цей час був внизу. І я не дуже-то розумію, що, власне, зробив там, внизу, не кажучи вже про те, що ви розповідаєте.
— Ми б'ємося сталь проти сталі. А ви робите те, що належить робити вам. Ви — Магістр Рал, магія Проти магії. Ми пишаємося вами. — Генерал Трімак ляснув Річарда по плечу. — Що б ви не зробили, ви зробили правильний вибір.
Річард потер лоба, намагаючись зібратися з думками.
— Котра година?
— Як я вже сказав, ви провели там майже весь день, поки ми тут билися.
Вже майже вечір. Річард відсторонив генерала.
— Мені треба йти.
І він побіг. Всі пішли за ним. Дуже швидко Річард заплутався в переплетеннях коридорів. Зупинившись, він обернувся до біжучої за ним по п'ятах Кари.
— В який бік?
— Куди, Магістр Рал?
— До дракона! Найкоротший шлях?
— Ідіть за нами. Магістр Рал!
Річард помчав за п'ятіркою Морд-Сіт. За ним бігла мало не вся палацова армія. Тупіт чобіт і гуркіт обладунків луною відбивалися від стін і високих стель.
Вони мчали повз колони, арки, сходи, майданчик для посвячення. Летіли по коридорах і сходах.
Річард зовсім видихався, коли вискочив у двері між гігантськими колонами на свіже повітря. Позаду юрмилися солдати. Він побіг вниз, перестрибуючи через чотири сходинки.
Скарлет лежала боком на снігу, спинні гребені здіймалися в такт важкого дихання.
— Скарлет! Ти жива! — Річард ласкаво поплескав лускату морду. — Я так турбувався!
— Річард. Як бачу, ти примудрився вціліти. Мабуть, все виявилося не так важко, як ти думав. — Скарлет спробувала зобразити драконівську усмішку, але їй це погано вдалося. — Прости мене, мій друг, але я не зможу летіти. У мене пошкоджено крило. Я намагалася, але, боюся, поки воно не заживе, я прив'язана до землі.
Річард стер сльозу з морди звіра.
— Я все розумію, дорога. Ти доставила мене сюди і таким чином врятувала весь світ. Ти героїня, рівної якій не знала історія. Ти одужаєш? Зможеш знову літати?
У дракониху вирвався смішок.
— Я зможу літати. Але не раніше, ніж через місяць або близько того. Я видужаю. Все не так погано, як здається.
Річард повернувся до вартим позаду офіцерам.
— Скарлет — мій друг. Вона врятувала нас всіх. Я хочу, щоб ви забезпечили її їжею. І всім, що їй буде потрібно, поки вона не одужає. Захищайте її, як мене.
Кулаки гримнули про зброю, Річард схопив генерала за руку:
— Мені потрібен кінь. Сильний кінь. Негайно. І необхідно знати, як дістатися до Ейдіндріла. Генерал обернувся:
— Сильного коня, негайно! Ти, принеси карту з дорогою до Ейдіндріла для Магістра Рала!
Солдати помчали виконувати наказ. Річард повернувся до дракониху:
— Мені так шкода, що ти страждаєш, Скарлет! Сміх заклекотів в горлі дракониху.
— Рана не болить. Глянь-но сюди, на цю сторону. Голова на довгій шиї повернулася слідом за юнаком.
Річард здивовано втупився на яйце, яке затишно лежало в кільці хвоста.
Величезні жовті очі втупилися на нього.
— Я тільки що народила. Від цього в основному і моя слабкість. Так що навіть зовсім непогано, що я не можу літати.
Вона вивергнула над яйцем язичок полум'я і ніжно погладила шкаралупу лапою.
Спостерігаючи за нею, Річард подумав, яке прекрасне життя і як здорово, що всі інші й надалі будуть насолоджуватися ним.
Але видіння падаючої сокири знову і знову вставало в нього перед очима. І неможливо було позбутися від цього жаху. У нього затремтіли руки. Адже це може відбуватися саме зараз, в цю саму секунду! Дихання з шумом виривалося у нього з легень.
Нарешті прибіг солдат з картою. Протягнувши її Річарду, він зазначив:
— Ось Ейдіндріл, Магістр Рал. А ось найкоротший шлях. Але все одно, щоб туди дістатися, потрібно кілька тижнів.
Річард сунув карту за пазуху. Тут верхом на коні примчав другий солдат. Річард дістав із замету свій мішок і лук, які відлетіли, коли він звалився з драконихи.
Поки Річард приточував до сідла речі, генерал Трімак тримав за вуздечку могутнього жеребця.
— В сідельних сумках є трохи їжі. Коли ви повернетеся, Магістр Рал?
Річард був як в тумані, думки розбігалися в різні боки. Єдине, що він бачив, це опускається сокиру.
Він скочив у сідло.
— Не знаю. Коли зможу. А до тих пір головним залишаєтеся ви. І охороняйте Сад Життя. Не впускайте туди нікого.
— Бажаю щасливого повернення. Магістр Рал. Наші серця з вами.
Кулаки знову гримнули об зброю, а Річард пришпорив жеребця і галопом промчав через вже відчинені перед ним ворота.