Торкнувшись його забинтованою рукою, вона промовила:
— Ходімо, Річард. Схоже, тобі необхідно поїсти. Дозволь пригостити тебе мискою супу.
Річард упустив на підлогу мішок, лук і сагайдак.
— Вища Рада засудила її до смерті? Пані Сандерхолт кивнула:
— Вона втекла, але її спіймали. Вища Рада підтвердила вирок перед усім народом, перш ніж її обезгол… стратили. І всі члени Ради стояли і посміхалися, слухаючи радісні крики натовпу.
— Може, вона знову втекла? Вона володіла величезною могутністю…
— Я сама була там. — Голос жінки зірвався, по обличчю потекли сльози. Будь ласка, не змушуй мене розповідати про те, що я бачила. Я знала Келен з її народження. І дуже любила її.
Можливо, є якийсь спосіб повернути час назад і встигнути сюди вчасно? Повинен же бути хоч якийсь вихід? Річард ніяк не міг зібратися з думками.
Ні. Він спізнився. Келен мертва. Він змушений був дозволити їй померти, щоб зупинити Володаря. Пророцтво виявилося сильнішим від нього.
Річард заскреготав зубами.
— Де засідає Рада?
Пані Сандерхолт нарешті зуміла відірвати від нього погляд і вказала забинтованою рукою напрям, пояснивши, як дістатися до Залу Ради.
— Річард, будь ласка! Я теж любила її. Але нічого не зміниш. Ти нічого не доб'єшся.
Але він уже крокував по коридору, і плащ мрісвіза майорів у нього за спиною.
Нічого не розрізняючи навколо, Річард швидко йшов у вказаному напрямку. Він ішов до Залу Ради так, як летіли його стріли, коли він закликав ціль.
Всюди стояла варта, але він не звертав на неї уваги. Він не знав, як реагували солдати, але це і не мало значення. Річард цілеспрямовано йшов до Залу. Він чув кроки озброєних людей по сусідніх коридорах, краєм ока бачив їх на балконах.
В кінці коридору з колонами знаходилися двері в Зал Ради. Перед дверима вишикувалася варта. Річард ледь помітив її, він бачив тільки вхід в Зал.
Меч як і раніше залишався в піхвах, але магія палала всередині Річарда лютим вогнем. Солдати зімкнули ряди. Не сповільнюючи кроку і не запинаючи чорного плаща мрісвіза, Річард пішов уперед.
Стражники спробували зупинити його. Річард продовжував йти. Він побажав, щоб вони забралися з дороги. Сила вирвалася інстинктивно, без жодних зусиль.
Річард відчув поштовх і бічним зором побачив, як на мармурові стіни бризнула кров. Не сповільнюючи кроку, він вийшов з вогняної кулі крізь зяючу в стіні дірку, удвічі більшу дверного отвору. В повітрі розліталися величезні кам'яні осколки, зверху сипалися якісь уламки. Одні двері полетіли по дузі під стелю, інші, обертаючись, ковзали по підлозі Залу Ради разом зі шматками обладунків і спотвореною зброєю.
Люди, які сиділи в дальньому кінці Залу за зігнутим столом, обурено схопилися на ноги. Попрямувавши до них, Річард витягнув меч. По величезному залу рознісся дзвін.
— Я — Старший Радник Торстен! — Вигукнув чоловік, що сидів на самому високому кріслі. — Я вимагаю пояснити причину вторгнення!
Річард наближався.
— Чи є серед вас хто-небудь, хто не голосував за винесення смертного вироку Матері-сповідники?
— Її засудили до смерті за зраду! Цілком законно і одноголосно!
Засудила вся Рада! Варта! Прибрати цю людину!
По величезному залу бігли солдати, але Річард був уже біля столу. Радники дістали кинджали.
З лютим криком Річард скочив на стіл. Клинок розрубав Торстена надвоє від вуха до крижів. Бічний удар зніс кілька голів. Хтось зробив спробу заколоти його, але виявився занадто повільний. Меч наздогнав кожного, навіть тих, хто намагався втекти. Все це скінчилося за кілька секунд. Варта не встигла пробігти і половини відстані.
Річард знову застрибнув на стіл. Він стояв, охоплений шаленою люттю, стискаючи меч обома руками. Він чекав наближення солдатів. Він хотів, щоб вони наблизилися.
— Я — Шукач! Ці люди вбили Матір-сповідницю! І заплатили ціну за вбивство! Вирішуйте, хочете ви бути на стороні мертвих головорізів, або на стороні Істини!
Солдати, невпевнено переглядаючись, уповільнили біг і нарешті зупинилися зовсім. Річард стояв, важко дихаючи.
Один із солдатів озирнувся на пролом в стіні, туди, де раніше були двері, потім окинув поглядом розкидані на підлозі уламки.
— Ти — чарівник?
— Думаю, так. — Річард подивився солдату в очі. Той сховав меч у піхви.
— Тоді це справа чарівників. Не наша справа — кидати виклик чарівникові. Я не збираюся помирати через чужі справи.
Ще один прибрав зброю. Незабаром весь зал наповнився брязкотом ховання мечів і кинджалів. Солдати, один за іншим, вийшли геть. Під високими склепіннями відлуння розносило тупіт чобіт. Буквально в лічені секунди в залі не залишилося нікого, крім Річарда.