А потім була нескінченно довга ніч. І вони стояли і безпорадно дивилися, як Даркен Рал намагається одержати могутність, вкладену в скриньки Одена.
Аж над ранок Магістр Рал зник, бо відкрив не ту шкатулку. Він був знищений Річардом за допомогою Першого Правила Чарівника. Це доводило, що Річард і сам чарівник, хоче він того чи ні, адже тільки той, хто наділений великим даром, міг обдурити такого могутнього чародія, як Даркен Рал.
Зедд задумливо дивився, як солдати орудують сокирами.
— Як твоє ім'я, командувач?
— Командир Внутрішньої гвардії, капітан Трімак, — чітко відрапортував він, вставши по стійці «струнко».
— Внутрішньої гвардії? Що це означає?
— Це особиста охорона Магістра Рала, чарівник Зорандер. Добірна гвардія.
Дві тисячі чоловік. Поки хоч один з нас живий, Магістрові нічого не загрожує.
— Зрозуміло. Сподіваюся, капітан Трімак, тобі відомо, що високе звання зобов'язує. Тяжко нести тягар небезпечного знання. Важко зберігати його в таємниці.
— Мені це відомо.
— Так от. Те, що на нас напав скрійлінг, — небезпечне знання і повинно бути збережено у таємниці. Принаймні деякий час.
Трімак зітхнув:
— Зрозуміло. Так ви допоможете пораненим, чарівник Зорандер?
— Так, я зараз цим займуся.
Зедд з повагою зазначив, що командувача, мабуть, дуже турбує доля поранених — будь то солдати або просто люди.
Чарівник попрямував до поранених, Трімак послідував за ним.
— Ти знаєш, що Даркен Рал мертвий? — Запитав Зедд.
— Так. Я був там сьогодні вранці і встиг побачити нового Магістра перш, ніж він відлетів на червоному драконі.
— І ти будеш служити Річарду так само віддано, як і його попередникові?
— Адже він з Ралів?
— Так, з Ралів.
— У нього є дар?
— Так.
— Я буду служити йому до останньої краплі крові, — сказав Трімак. — Поки хоч один з нас живий, нічия тінь не впаде на його обличчя.
— Вас чекає чимало труднощів. Він дуже впертий.
— Він — Рал, і цим все сказано. Вони всі такі.
Хоча обстановка не підходила для веселощів, Зедд не зміг стримати посмішки.
— До того ж він мій онук, хоч сам ще про це не знає. Та що там говорити, він не знає навіть, що він Рал і новий Магістр. І майже напевно, коли дізнається, це його не потішить. Але прийде день, коли ви йому знадобитеся. Я буду дуже вдячний, капітане Трімак, якщо ти спробуєш при нагоді пояснити це Річарду.
— Я готовий віддати життя за нього, — відповів Трімак. Зедд не міг не помітити, що капітан ні на секунду не дозволяє собі розслабитися, він весь час напоготові і готовий у будь-який момент відбивати раптовий напад.
— Для початку було б непогано допомогти Річарду усвідомити, ким він став. А то він звик вважати себе лісовим провідником. Річард народжений бути вождем, він покликаний вести за собою людей, ось тільки ніяк не хоче цього зрозуміти.
Але подобається йому чи ні, нікуди йому від цього не дітися.
Трімак посміхнувся.
— Буде виконано. — Він зупинився і подивився на Зедда. — Я солдат Д'хари. Я служив Магістрові Ралу. Але й Магістр Рал служив нам. Я — сталь проти сталі, а Магістр — магія проти магії. Можливо, він би і обійшовся без нашої сталі, але народ Д'хари не може обійтися без його магії. Річард дізнається про це. Капітан трохи помовчав і додав:
— Але поясни мені, чарівник, як скрійлінг опинився за межами Підземного світу?
— Це справа рук колишнього Магістра, — зітхнув Зедд. — Він викликав дуже небезпечну магію — магію світу смерті. І порушив завісу між світами.
— Тупий кретин! Як він міг! Він повинен був служити нам, а сам хотів, щоб прийшла велика темрява і накрила весь світ! Він заслуговує смерті!
— Саме так. Тому Річард його і вбив.
— Отже, новий Магістр Рал вже почав служити нам.
— Не далі як вчора подібне висловлювання вважали б зрадою, — посміхнувся чарівник.
— Немає більшої зради, ніж приректи на смерть все живе.
— Але ще вчора ти б сам убив Річарда, щоб захистити Дарка Рала.
— А хіба Річард не вбив би мене, щоб дістатися до свого ворога? Але тепер ми служимо один одному. Нерозумно згадувати минуле.