Райлі кинув на нього похмурий погляд.
– Ні – якщо ти втратиш над собою контроль! Ні – якщо не навчишся співпрацювати геть з усіма в цій кімнаті. Скинь із рахунків одного, – Райлі знову носаком підкинув попіл, – і цей хтось може виявитися тим, хто міг би врятувати тобі життя. Хай кого б зі свого клану ти убив, це подарунок ворогу. Таким чином ти наче припрошуєш: переможи мене!
Крісті та Рауль обмінялися такими поглядами, наче вперше одне одного бачили. Всі інші також. Ми вже чули слово «клан», але ніколи не уявляли, що воно стосується і нас. А тепер ми – клан.
– Я розповів вам про нашого ворога, – сказав Райлі, і всі очі прикипіли до нього. – Цей клан набагато старший за нас. Вони живуть сотні років, і вижили вони не просто так. Ці вампіри тямовиті, навчені й цілком упевнені, що здатні відібрати в нас Сієтл, адже гадають, що битися їм доведеться з купкою дезорієнтованих дітлахів, які за них виконають половину їхньої роботи!
Знов залунало ричання, але тепер воно було не так сердитим, як напруженим. Дехто з тихих вурдалаків, кого Райлі назвав би «ручними», переполохався.
Від Райлі це не приховалося.
– Саме так вони і вважають, але ж вони не відають, що ми здатні об’єднатися. А разом ми зможемо їх подолати. Якби вони побачили, як ми б’ємося пліч-о-пліч, то перелякалися б страшенно. А саме це ми їм і покажемо. Адже ми не дозволимо, щоб вони з’явилися в місті й почали знищувати нас одне по одному. Ми самі влаштуємо на них засідку. Вже за чотири дні.
За чотири дні? Здається, наша сотворителька вирішила не залишати все на останній день. Я знову зиркнула на зачинені двері. Де ж Дієго?
Хтось був здивований таким коротким терміном, ще хтось – наляканий.
– Вони ніколи в житті не здогадаються, – запевнив нас Райлі, – що усі ми – одностайно – чекатимемо на них. І на закуску я приберіг найприємніше. Їх усього-на-всього семеро.
Запала мить недовірливого мовчання. А тоді обізвався Рауль:
– Скільки?
Крісті витріщилася на Райлі з такою самою невірою в очах, а кімнатою прокотився шепіт.
– Семеро?
– Ти жартуєш?
– Цить! – відтяв Райлі. – Я не шуткував, коли казав, що цей клан небезпечний. Вони мудрі й… хитрі. Нещирі. На нашому боці буде сила, а на їхньому – облуда. Якщо ми купимося на їхні хитрощі, переможуть вони. Та якщо битва почнеться на наших умовах… – Райлі не закінчив фрази, тільки посміхнувся.
– Виступаймо просто зараз, – нетерпляче гукнув Рауль. – І швидко з ними покінчимо.
Кевін з ентузіазмом загарчав.
– Не так прудко, бовдуре. Сліпо бігти на злам голови нам аж ніяк не допоможе, – докірливо присадив його Райлі.
– Розкажи нам про них усе, що тільки можна, – попросила Крісті, кинувши на Рауля зверхній погляд.
Райлі завагався, наче намагався сформулювати думку.
– Що ж, із чого почати? Мабуть, із того… що ви знаєте про вампірів далеко не все, що вам варто знати. Не хотів від самого початку вас занадто ошелешувати інформацією, – він зробив іще одну паузу, а всі навколо втупилися в нього збентеженими поглядами. – У вас уже є деякий досвід із тим, що ми називаємо «даром». Серед нас є Фред.
Усі поглянули на Фреда – точніше зробили спробу. З виразу обличчя Райлі я одразу збагнула: Фредові не сподобалося, що його вирізнили з-поміж інших. Схоже було, що Фред увімкнув свій «дар» – як назвав це Райлі – на повну потужність. Райлі скулився і швидко відвів погляд. Але я й досі нічого не відчувала.
– Так… ну… є вурдалаки, які мають особливі вміння – понад нашу звичайну силу й загострені чуття. Ви вже з таким стикались у… нашому клані, – тепер він уже старався уникати Фредового імені. – Дар – річ рідкісна, трапляється, може, раз на п’ятдесят вампірів, і всі дари різні. Різновидів дуже багато, і в декого дар потужніший, ніж в інших.
Почулися численні перешіптування – присутні обмінювалися думками, чи вони часом теж не обдаровані. Рауль наприндився, наче вважав, що він точно талановитий. Та наскільки я могла судити, єдиним унікальним вурдалаком, який вирізнявся із загалу, був той, що зараз стояв поряд зі мною.
– Увага! – звелів Райлі. – Я вам кажу це зовсім не для розваги.
– А цей ворожий клан… – перебила його Крісті, – серед них є обдаровані?
Райлі схвально кивнув.
– Атож. Я радий, що бодай хтось здатен скласти два і два.
Рауль заголив верхні зуби.
– Члени цього клану не просто обдаровані – вони небезпечно талановиті, – вів далі Райлі, стишуючи голос до ледь чутного шепоту. – Серед них є вампір, який уміє читати думки, – Райлі вдивлявся в наші обличчя, намагаючись збагнути, чи ми усвідомили важливість цього відкриття. – Уявіть, люди! Він зазиратиме просто вам у голови! Якщо ви нападатиме, він знатиме про кожен ваш рух, щойно ви про це подумаєте. Хтось кидається ліворуч – а він уже про це знає.