– Допоможеш? – звернувся до мене Дієго.
– О’кей.
Ми спустилися, і він поперекидав машини по-іншому, щоб здавалося, наче всі вони зіткнулися в аварії, а не що їх розкидало, як кубики, гігантське немовля. Я підібрала два знекровлені трупи й підкинула на місце «аварії».
– Страшна була аварія, – зауважила я.
Дієго вишкірився. Із застебнутого пакетика, який лежав у кишені, він дістав запальничку й почав підпалювати одяг жертв. Я теж вихопила запальничку – коли ми виходили на полювання, Райлі видавав їх кожному. Кевін мав би скористатися своєю – і таким чином причепурити місце злочину. Знекровлені тіла, насичені легкозаймистою отрутою, спалахували миттєво.
– Відступи, – застеріг мене Дієго, і я побачила, що він відкинув на першій машині заслінку й уже відкручує кришку бака. Я стрибнула на найближчу стіну й застигла на рівні другого поверху, спостерігаючи за діями Дієго. А він відступив на кілька кроків і запалив сірника. В отвір бака він поцілив бездоганно. І в ту-таки мить мій напарник опинився поряд зі мною.
Ціла вулиця здригнулася від гуркоту вибуху. У будинках за рогом почало вмикатися світло.
– Чудово впорався, – похвалила я.
– Дякую за допомогу. Повертаємося до Райлі?
Я нахмурилася. Будинок Райлі – останнє місце, де б мені хотілося збути залишок ночі. Не було охоти бачити тупе обличчя Рауля й слухати постійні крики та бійки. Не хотілося зціплювати зуби й ховатися за Бридким Фредом, щоб мене залишили в спокої. І книжки я вже всі перечитала.
– У нас є час, – сказав Дієго, зауваживши мій вираз обличчя. – Не обов’язково повертатися просто зараз.
– Непогано було б дістати щось почитати.
– І музику послухати, – всміхнувся він. – Пройдемося по крамницях?
Ми швидко перетнули місто – спершу рухалися по дахах, а коли будинки порідшали, квапливо долали темні вулички по землі, щоб дістатися привітнішої частини міста. Зовсім скоро ми опинилися біля супермаркету, де була й книгарня. Я обірвала замок на духовому віконці на даху, й ми прокралися в будівлю. Супермаркет був порожній; сигналізація стояла тільки на вікнах і дверях. Я попрямувала просто до літери «Г», тимчасом як Дієго рушив до музичного відділу у глибині крамниці. Минулу порцію книжок я закінчила читати на письменниці Шеннон Гейл,[1] отож просто підхопила дюжину книжок авторів, які йшли за алфавітом далі, – цього мені має вистачити на кілька днів.
Очима я пошукала Дієго – він сидів за столиком у кафе, вивчаючи текст на звороті дисків. Я пригальмувала, та потім усе-таки приєдналася до нього.
Почувалась я дивно – відчуття ніяковості було знайомим, але забутим. Колись я часто так сиділа – через столик від когось. Ми просто теревенили, і навіть не думали про життя чи смерть, спрагу чи кров. Але то було в моєму розмитому минулому.
А востаннє отак через столик я сиділа із Райлі. Було чимало підстав постаратися не згадувати тієї ночі.
– Як це так, що в будинку ти ніколи не впадаєш в око? – знагла запитав Дієго. – Де ти ховаєшся?
Я водночас реготнула й скривилася.
– Зазвичай я тримаюся позаду Бридкого Фреда.
Дієго наморщив носа.
– Серйозно? Як ти його витримуєш?
– До всього звикаєш. Позаду нього не так і погано, як попереду. Хай там як, а це найкраще місце для сховку. Ніхто й близько не підходить до Фреда.
Дієго кивнув, досі не змінивши бридливого виразу обличчя.
– Правда, правда. Шанс вижити.
Я стенула плечима.
– А ти знаєш, що Райлі дуже прихильний до Фреда? – запитав Дієго.
– Справді? Як так?
Бридкого Фреда всі просто терпіти не могли. Тільки я наважувалася скласти йому компанію, і то лише з метою виживання.
Дієго змовницьки нахилився до мене. Я вже так звикла до його дивної поведінки, що навіть не здригнулася.
– Я чув, як Райлі розмовляв по телефону із нею. Я сіпнулася.
– Отож, – зронив Дієго співчутливо. Звісно, немає нічого дивного в тому, що ми здатні співчувати одне одному, коли йдеться про неї. – Це було кілька місяців тому. І Райлі говорив про Фреда – його просто розпирало. З його злів я зрозумів, що деякі вурдалаки мають особливі вміння. Я маю на увазі, значно більші, ніж звичайні вампіри. А вона саме таких і шукає. У кого є дар-р-р…
Він так довго тягнув останній звук, що мені здалося, ніби він у голові по буквах пише це слово.
– Дар?
– Схоже, вміння можуть бути різні – і читання думок, і здатність вистежувати собі подібних, і навіть передбачення майбутнього.
1
Шеннон Гейл – популярна авторка фентезі, зокрема роману «Школа принцес». –