Батько майже не розтуляє рота, хіба лише щоб подякувати за фруктовий торт. Самюель бреше, що сам його готував. Батько нагадує про рецепт запашного торта з кардамоном, який він готував для нього в дитинстві.
— Твій улюблений десерт.
— Я не пам’ятаю.
Він знову бреше. І картинно виставляє годинник Мосьє на зап’ястку, коли говорить з батьком.
Після кави Самюель з матір’ю виходять у внутрішній дворик, поки батько збирає все зі столу і складає. Все видається тут меншим, аніж у спогадах. За кілька років багато чого змінилося. Зняли металеву перекладину, на якій він тренувався. Стіни розписали квітковими мотивами. Поставили більші вікна. Батько посадив алею з гарденій, у кінці якої височить урочистий тис. А кам’яну лавку, на якій він любив лежати і спостерігати за зорями, що запалювались у небі, замінили жахливим пластиковим стільцем. Він дивується такій заміні.
— На ній уже не можна було сидіти, настільки вона заросла мохом, — пояснила мати. — Останнім часом було багато дощів. Минулого року твій батько взяв молот і розбив її навпіл. Знаменито позбулися її!
— Сестра теж дуже любила цю лавку. Наскільки я її знаю, вона б мала кричати. До того ж, я думав, що вона теж буде тут сьогодні... Хіба вона не хоче зустрітися зі своїм братом?
— Твоя сестра тут більше не живе.
— Вона одружилася?
— Та ні, ти б знав.
— Не певен, від вас не приходить жодної звістки.
— Повинна зауважити, що саме ти не хотів нічого про нас знати.
— І мав рацію.
— Не починай.
— Гаразд, не будемо про це. То де ж моя сестра?
— Поїхала вчитися за кордон. Вона мріяла про це роками.
— А я? Чому вчитися за кордон поїхав не я?
У матері вирвався смішок.
— Не будь наївним.
— Я завжди хотів учитися далі. В школі у мене були гарні оцінки.
— Дозволити тобі вчитися означало б згаяти час, ти знаєш це не гірше від мене. Де б ти тепер працював? Ніде! Хіба що хочеш чистити туалети чи мити собак. Я пам’ятаю, коли була дитиною, по вулицях іще ходили чоловіки з відкритими обличчями. Ти ж знаєш, твій дід працював помічником у кабінеті адвокатес. Я навіть знала чоловіка, який був практикуючим лікарем. Але це все в минулому. Сину, повір, усе, що я зробила для тебе, було з любові.
— Краще б ти виявляла більше справедливості і менше любові.
— Ти щойно розказував мені, що ти щасливий у шлюбі, що твоє життя заповнене маленькими радощами. Ти без упину нам усе розмальовував. То на що ти скаржишся? Запевняю, з-поміж нас усіх саме тобі живеться найкраще. Ти одружився із заможною жінкою, навіть дуже заможною, тобі нема про що турбуватися. Тож не треба мені тут показувати свої ревнощі щодо сестри. Як би там не було, хіба ти можеш щось змінити?
— Я починаю розуміти, куди пішли гроші за моє одруження. Ви брехали мені, ніякого боргу ніколи не було.
— Ти б ніколи не погодився одружитися з тією жінкою, якби ми сказали тобі правду. Тобі варто дякувати мені, а не зображати жертву. Твоїй сестрі були потрібні ті гроші, а для тебе цей шлюб — найкраща можливість влаштуватися в житті. Я зробила все можливе, щоб одного дня ти став... бездоганним чоловіком.
— Що ти маєш на увазі під отим «бездоганним»?
— Чоловіком чесним і чистим.
— Чистим?
— Так, чистим! Та бачу, що найщиріші зусилля не завжди приносять плоди. Думаєш, я не розгледіла, щò ти намагаєшся сховати від мене, відколи зайшов сюди? Ти не змінився, сину. Навіть після одруження ти не змінився. Що тебе так збурило? Та, яка привезла тебе сюди? У мене був час роздивитися її через вікно. Гарна жінка. Бачиш, ти клеїш із себе жертву, кричиш, звинувачуєш нас, та лише з’являється найменша нагода, і ти продовжуєш свої брудні ігри. Мені соромно за тебе. Йди у ванну кімнату і спробуй трохи очистити себе, перш ніж повернутися до дружини.