Самогубство першого чоловіка, здавалося, не надто вразило Мадам. Через два дні вона, вдягнена в чорне, поїхала на фабрику, нічого особливо не міняючи в повсякденні. Ні вона, ні Самюель не обговорюють причини, які могли спонукати Мосьє повіситися.
Лялька
Цього року тривалі мусонні дощі провокують сильні паводки по всьому острові. Змито мости, затоплено поля, зруйновано будинки. Багнюка на вулицях сильно ускладнює рух. Мадам змушена закрити фабрику, поки ситуація не нормалізується. Багато співробітників не можуть дістатися до роботи або зайняті тим, що опікуються власними сім’ями та майном. Самюель більше не спить, спостерігає за рівнем води. Сад перетворився на болото, але будинок поки тримається. Останні дні Самюель займався тим, що обкладав його мішками з піском. Мадам не допомагає, нерухомо дивиться на зливу за вікном своєї кімнати і палить сигарету за сигаретою. Вона мовби зачарована спектаклем на небі, переповненому хмарами, які висять так близько до землі й наче беруть її в полон своєю сірою масою та заледве не душать.
Через п’ять днів оглушливе стуготіння зливи раптово припиняється опівдні. Самюель з полегкістю слухає усе слабше буркотіння струмочків води й легкий перестук крапель, що падають з даху. З болем у спині від ваги мішків, стомлений, але заспокоєний, він іде спати. І провалюється в міцний сон, у якому повністю розчиняється аж до того моменту, коли раптово прокидається серед ночі. Йому здається, що десь співає маленька дівчинка. Він випростується, прислухається до темряви в кімнаті. Дивний спів іще якусь мить чути, а тоді він розчиняється в тріпотінні листя на вітрі. Може, йому наснилося? Все ж підводиться і йде відчиняти вікно. Місяць зміг пробитися через щільні хмари — знак того, що мусон слабшає. Перевіряє, чи не бродить біля будинку якийсь поранений звір. Не бачить нічого підозрілого. Він зачиняє вікно й повертається під ковдру. За кілька хвилин знову чує спів, цього разу настирливіший. Йому не сниться. Він виходить зі своєї кімнати й прямує до спальні Мадам.
Приставляє вухо до дверей і якусь мить слухає. Потім прочиняє стулку, бачить Мадам, яка сидить на ліжку. Розпатлане волосся спадає їй на обличчя. Вона над чимось зігнулася. Самюель просовує голову в отвір. Мадам тримає на руках обгорілу ляльку. Голосом, від якого біжать мурахи по шкірі, вона нашіптує колискову їй на вушко. Самюель впізнає пісеньку, його мати теж її співала, коли він був дитиною:
«Мама твоя зіронька,
Татко — місяченько.
А ти — найгарніша квітонька в саду».
Він заходить до кімнати. Від двох запалених свічок по стінах гойдаються гротескні тіні. Мадам не звертає на нього жодної уваги, наче й не бачить. Вона перестає співати й лягає на ліжку з лялькою.
Врешті засинає. Самюель торкається її лоба, він палає. Він задмухує свічки й нечутно повертається до себе, зворушений побаченим.
Ранок починається яскравим сонцем, що його зустрічає піднесений спів шпаків і дроздів, які відчувають його гарячі промені на своєму пір’ї після тижнів холодної вологості. Тільки-но відкриває очі, Самюель відразу йде до Мадам, і досі стривожений тим, що бачив уночі. У спальні її немає. Він сходить на перший поверх, шукає її на кухні, у вітальні — безрезультатно. Тоді йде у сад. Під палючим сонцем від промоклої землі здіймається молочного кольору пара і зникає в небі. Вона огортає шовковиці прозорою завісою. Самюелеві бачиться якийсь рух, він прямує до басейну з лататтям і помічає силует Мадам. Вона стоїть по центру басейну, вода доходить до колін. Навколо неї поверхнею води ковзає туман. Вона уважно роздивляється свої руки, наче вперше їх побачила або щось шукає на них. У неї клацають зуби, все тіло здригається. Він поспіхом виводить її з басейну. Вона підкоряється, але не реагує на запитання Самюеля, який боїться, що вона з’їхала з глузду.
Запальничка
В лікарні вона плутає Самюеля з Мосьє і звинувачує його в тому, що він зруйнував її життя. Іншим разом вона думає, що вагітна, й повідомляє йому новину, вважаючи його батьком дитини. Через багато днів її гарячка спадає і вона повільно починає приходити до тями. Вона дуже ослабла, змучена пневмонією.
Поки Мадам була в лікарні, Самюель займається тим, що прибирає мішки з піском, які захищали будинок. Чистить сад від багна, яке назбиралося, і намагається врятувати рослини й кущі, які найменше постраждали від негоди. Коли опоряджає басейн, знаходить на дні ляльку. Викидає її на смітник.
Повернувшись додому, Мадам залишається в ліжку. Вона постійно скаржиться, буває поперемінно то агресивною, то сповненою вдячності до Самюеля. Вона щодня знаходить у себе нові симптоми. Боїться померти і щовечора просить його ділити з нею ліжко. Він спить дуже мало й дуже погано. Мадам кашляє, харкає, будить його, вимагає відвести її в туалет, зробити для неї сік, зачинити вікно, бо їй холодно, а за мить — відчинити, бо вона задихається, перевірити, чи вона справді випила ліки. Раз на три дні приходить фельдшерка, щоб поміряти температуру й поставити банки. Мадам важко одужує. У неї бувають зриви, і тоді вона, як маленька дівчинка, довго плаче в обіймах Самюеля. Вона шепоче, як кохає його, каже, який він гарний, терплячий, просить пробачення за те, що він змушений терпіти її хворобу. Цілує йому пальці. Коли він виходить на закупи, вона панікує. Боїться, що Самюель зникне й більше не повернеться. Коли ж він повертається, вона його безпідставно звинувачує в тому, що він забарився, мабуть, таємно сподівався, що вона помре, самотня і всіма покинута. Він заспокоює її, витирає їй чоло, масує долоні й ступні.