У школі Самюель навчався добре з усіх предметів, але не показував особливої схильності до жодного з них. Його боязкість і хворобливий вигляд призвели до глузування з боку інших школярів. Зносить він їх з певною байдужістю й нікому не каже про стусани, які отримує. Він воліє вперто сидіти над якимось рівнянням з математики, зачинившись у класі, аніж витрачати даремно час удома. Згодом у нього буде якийсь фах. Може, він викладатиме чи працюватиме в лікарні. Після багатьох спроб він набирається сміливості й каже матері, що хоче завершити навчання, перш ніж одружиться. Вона щипає себе за губу, бере синову голову обома руками й б’є нею об стіну кухні. Коли він повертається до тями, вона простягає йому мокру ганчірку:
— Прошу, зроби так, щоб краплі крові зникли зі стіни.
Він розуміє, що припустився помилки. Він більше не ходить до школи і не мріє про своє майбутнє.
Він хотів би звіритися старшій сестрі, розказати про муки, що його крають. Але втратив довіру до неї, переконаний, що вона все переказує матері. Приємне тепло, яким вона його оточила, згасало в міру того, як з його обличчя зникали дитячі риси. Перший пух над верхньою губою, який позначив майбутні вуса, породив тривогу: молодий хлопець, котрого треба одружити, поки він не став тягарем для сім’ї. Молодий хлопець, чия старша сестра використовує всю свою енергію, аби відстежувати факти і жести, щоб він нічого не втнув.
Батько не втрачає жодної нагоди, щоб робити його привабливішим. Вважаючи сина занадто худим, він змушує його доїдати все з тарілки, в яку накладає щедрою рукою. Він купує для нього харчові добавки, білясту пудру, що сильно відгонить холодним молоком. Самюель вживає її тричі на день, розводячи у склянці води, яку випиває після їжі. Вночі, прокидаючись від нападу печії, він відчуває, як щур, ув’язнений у шлунку, чарапкається до рота. Відчуваючи болючий тиск, він уявляє, як гризун вганяє свої пазурі у стравохід, дістається до горлянки, а далі проорює щоки, гніваючись, що не може піти далі. Бачити, як блискуча щуряча голова пролазить поміж губ, понад його сили. Для Самюеля все ж краще, навіть у своїй збуреній уяві, тримати його замкнутим у клітці зі свого тіла.
Можна скільки завгодно скаржитися: ніщо не вплине на бажання батька відгодовувати його, як на забій. Батько несподівано заходить у ванну кімнату перевірити, чи хлопець не блює, встромивши пальці в рота. Незважаючи на нудоту, Самюель починає набирати вагу. А батько, о боги, не стидається потикати пальцем у стегна, що округлюються. Він наполягає, щоб син обов’язково дбав про волосся, нігті й зуби. Щедро купує йому новий одяг, не забуваючи повідомити, скільки той коштує. Робить подарунки: туалетну воду, люксове мило, тальк проти поту, олію для тіла. Блиск його усмішки прорізує глибоку чорноту бороди.
Заохочуваний старшою сестрою, Самюель годину на день присвячує тренуванню. Він облаштовується у невеликому внутрішньому дворику, затуленому з іншого боку сусіднім будинком. Піднімає гирі, висить на одній руці, підтягується двома. Сестра приходить подивитися на його заняття. Вона підсміюється з братової незграбності, наполягає, щоб повторив вправу, яку, на її сумнівну експертну думку, він запоров. Лише той факт, що вона його старша сестра, враз наділяє її умінням пояснювати йому, як робити той чи інший рух, як тримати тіло, щоб упоратися з підйомом, як підлаштувати дихання під підтягування й віджимання. Самюель не зносить її присутності й беззмістовних зауважень. Та все ж не забуває їй подякувати. Вона досить розумна, щоб відчувати іронію, яка зринає в його компліментах. Врешті вона стомлюється від отих сеансів.
Без сестри справа рухається далі. Його руки, ноги й живіт твердішають. Спина випрямляється. Життєва енергія вирує у м’язах. Рухи й кроки стають упевненішими. Його піт пахне пряною завзятістю. Він буває в душі тричі на день. Його підстрижена борода підкреслює риси обличчя. Його очі, в першу чергу очі, змінилися. В глибині зіниць палає наполегливість. Жінки обертаються на нього на вулиці. Він дивується. Минають тижні, перш ніж він розуміє, що це його тіло притягує їхні погляди. Зробивши спільником дзеркало у кімнаті, він милується своїми новими м’язами, змушує їх випинатися завдяки позам, запозиченим із журналів, звідки потай вирізує сторінки.