Генрі: Я у своїй спальні разом зі собою – він прийшов із березня наступного року. Ми робимо те, чим частенько займаємося на самоті, коли надворі холодно. Ми обидва вже пройшли період статевого дозрівання, але ще не мали можливості спробувати близькості зі справжніми дівчатами. Думаю, більшість людей також займалися б цим, якби мали таку можливість. Проте, ні-ні, я зовсім не гей.
Пізній недільний ранок. Чую передзвін, що долинає від церкви святого Йосипа. Учора тато прийшов додому пізно ввечері, гадаю, після концерту він зависав у барі «Скарбівня»; він був настільки п’яний, що впав на сходах, і мені довелося тягнути його до квартири й укладати в ліжко. Батько кашляє, чую, як він вовтузиться на кухні.
Інший я, здається, нервує. Він дивиться на двері.
– Що? – запитую у нього.
– Нічого, – відказує він.
Підводжусь і перевіряю замок.
– Ні, – каже він. Здається, йому важко дається це слово.
– Чого ти? – відповідаю я.
Чую важкі батькові кроки просто під дверима.
– Генрі? – кличе він, і ручка дверей повільно повертається. Нараз я розумію, що ненавмисно відімкнув двері, Генрі кидається до них, але надто пізно: тато засовує голову, а там ми, in flagrante delicto[22].
– Ой! – вигукує батько. Його очі широко відкриті, почувається він відразливо. – Боже, Генрі.
– Батько гримає дверима, чую, як він повертається у свою кімнату. Натягуючи джинси та футболку, докірливо глипаю на себе. Йду коридором до татової спальні. Двері зачинені. Стукаю. Відповіді немає. Чекаю.
– Тату?
Тиша. Відчиняю двері й стаю у проході.
– Тату?
Він сидить на ліжку, спиною до мене. Якийсь час стою на порозі, не в змозі змусити себе увійти до кімнати, а він і далі непорушно сидить. Нарешті зачиняю двері й повертаюсь у свою кімнату.
– У цьому повністю твоя провина, – суворо кажу собі.
Він надягнув джинси й сидить на кріслі, обхопивши голову руками.
– Ти ж знав, ти знав, що станеться, і не промовив ні слова. Де твоє відчуття самозбереження? Що в біса з тобою таке? Який сенс знати майбутнє, якщо не можна захистити себе, принаймні від таких неприємних принизливих сцен?
– Стули писок, – хрипить Генрі. – Просто стули писок.
– І не подумаю! – починаю кричати. – Адже тобі треба було лише сказати…
– Слухай. – Він приречено дивиться на мене. – Це було наче… як той день на ковзанці.
– От дідько!
Кілька років тому в Індіан-Гед-Парку я бачив, як маленькій дівчинці влучили в голову хокейною шайбою. Це було жахливо. Пізніше я дізнався, що вона померла в лікарні. А тоді почав знову і знову повертатися у той день. Я хотів попередити її маму, та не міг. Я кричав: «Ні, заберіть її додому, не відпускайте її на лід, заберіть її, вона пораниться, вона помре!» Втім, розумів, що слова звучать лише в моїй голові, а все відбувалося, як і раніше.
– Ти говориш про зміну майбутнього, – каже Генрі. – Але для мене це минуле. Й наскільки я можу сказати, тут нічого не вдієш. Тобто я спробував, і саме тому це сталося. Якби я не сказав дещо, ти б не піднявся…
– То навіщо ти це сказав?
– Тому. І ти скажеш, просто зажди. – Він знизує плечима. – Це, як із мамою. Нещасний випадок. Immer wieder[23]. Завжди знову, завжди те саме.
– Вільний вибір?
Він підводиться, підходить до вікна і зупиняється, оглядаючи задній двір Татингерів.
– Якось я говорив із собою з 1992 року. Він сказав дещо цікаве. Він вважає, що вільний вибір існує, коли ти у власному, теперішньому часі. У минулому ми можемо робити лише те, що вже робили, і можемо бути тільки там, де вже були.
– Але ж де б я не був, там моє теперішнє. Хіба я не можу вирішувати?
– Ні. Очевидно, ні.
– А він щось казав про майбутнє?
– Розберімося. Ти потрапляєш у майбутнє, робиш там щось і повертаєшся в теперішнє. Тоді те, що ти зробив, – частина твого минулого. Отже, це також напевне невідворотне.
Відчуваю дивну суміш волі та відчаю. Пітнію; він відчиняє вікно, і холодні потоки повітря наповнюють кімнату.
– Але тоді я не відповідаю за те, що роблю, якщо я не в теперішньому.
– Нарешті, – усміхається він.
– І все вже сталося.
– Здається, саме так. – Він проводить рукою по обличчю, і я помічаю, що він уже може голитися. – Але він сказав, що потрібно поводитися, наче маєш свободу вибору, наче відповідаєш за власні дії.