– Але ж Клер, ми зустрінемо твоїх друзів.
– Чому б і ні? Я втомилася це приховувати.
– Давай розберемося. Тобі шістнадцять років. Мені тридцять два, я удвічі старший за тебе. Впевнений, ніхто цього навіть і не помітить, і твої батьки ніколи про це не дізнаються.
Зітхаю.
– Ну, я мушу піти на цю вечірку. Ходи зі мною, посидиш у машині, я не затримаюсь там надовго, а потім ми зможемо кудись сходити.
Генрі: Ми припаркували авто за квартал від будинку Рут. Музика долинає аж сюди, це гурт «Talking Heads» «Раз у житті». Узагалі-то я хотів би піти з Клер, але це було би нерозумно. Вона вистрибує з машини й каже: «Залишайся тут!», ніби я – великий, неслухняний пес. На ній коротка спідниця, підбори; вона бреде до Рут. Опускаюся в крісло й чекаю.
Клер: Тільки-но увійшла, одразу зрозуміла – вечірка була помилкою. Батьки Рут поїхали на тиждень до Сан-Франциско, то вона хоча би матиме трохи часу, щоб все підлатати, прибирати і пояснити в разі чого, однак я рада, що це не мій будинок. Старший брат Рут, Джейк, також запросив своїх друзів, а їх усього близько ста чоловік, і всі вони п’яні. Там більше хлопців, аніж дівчат, і я пожалкувала, що не надягла брюки й балетки, але вже нічого з цим не вдієш. Коли пішла до кухні, щоб щось випити, то почула, як хтось позаду мене каже: «Заціни Міс Дивись-але-не-чіпай!» і робить непристойний сьорбаючий звук. Обернулась і побачила, що хлопець, якого ми називаємо Ящеролиций (через прищі) витріщається на мене.
– Гарна сукня, Клер.
– Дякую, але це не заради тебе, Ящеролиций.
Він іде за мною на кухню.
– Знаєш, це не дуже приємно чути, юна леді. Адже я просто намагаюся висловити своє захоплення твоїм надзвичайно привабливим вбранням, а ти мене ображаєш…
Він ніяк не може замовкнути. Нарешті я вирвалася, при цьому схопивши Гелен і використавши її замість живого щита, аби вийти з кухні.
– Це жахливо, – каже Гелен. – Де Рут?
Рут ховається з Лаурою нагорі у своїй кімнаті. Вони в темряві курять косяк і дивляться у вікно, як купа друзів Джейка купаються в басейні. Скоро ми всі будемо сидіти біля вікна й витріщатися на них.
– М-м-м, – каже Гелен. – Я би хотіла ось цього.
– Якого? – запитує Рут.
– Хлопця на вишці для стрибків.
– О-о-о.
– Дивися, Рон, – каже Лаура.
– Це Рон? – Рут хихотить.
– Вау. Ну, думаю, хто завгодно матиме кращий вигляд без футболки з Металікою і страшненького шкіряного жилета, – зауважує Гелен. – Гей, Клер, ти мовчиш.
– Гм? Думаю, так, – ледь чутно промовляю.
– Дивлюся на тебе, – каже Гелен. – Ти так хтиво поглядаєш. Мені соромно за тебе. Як ти довела себе до такого стану? – Вона сміється. – Серйозно, Клер, чому би просто не покінчити з цим?
– Я не можу, – жалібно відказую.
– Звичайно, можеш. Просто спустись і крикни «Трахніть мене!», і близько п’ятдесяти хлопців будуть кричати «Я! Я!»
– Ти не розумієш. Я не хочу – це не те, що…
– Їй потрібен хтось, зокрема, – пояснює Рут, не зводячи очей з басейну.
– Хто? – питає Гелен.
Знизую плечима.
– Давай, Клер, зізнавайся.
– Облиш її, – каже Лаура. – Якщо Клер не хоче говорити, вона не мусить.
Сиджу поряд з Лаурою, схиливши голову на її на плече.
Гелен зривається на ноги.
– Я скоро повернуся.
– Куди ти йдеш?
– Я принесла шампанське і грушевий сік, щоб зробити «Белліні», але залишила його в машині.
Вона вилітає з дверей. Високий хлопець з волоссям до плечей, робить сальто назад із трампліна.
– Вау! – в унісон вигукують Рут і Лаура.
Генрі: Минуло чимало часу, може, година чи близько того. Я з’їв половину чипсів і випив теплу колу, яку Клер взяла зі собою. Трохи подрімав. Вона пішла так надовго, що я подумав, чи не прогулятися трохи. До того ж мені треба відлити.
Чую, як наближається стукіт підборів. Визираю у вікно, але це не Клер, це бомбезна блондинка в облягаючій червоній сукні. Розумію, що це подруга Клер – Гелен Пауел. Ой.
Вона стає з мого боку біля машини, спирається і дивиться на мене. Крізь її плаття видно все, навіть Токіо. Відчуваю себе трохи сп’янілим.
– Привіт, хлопче Клер. Я Гелен.
– Помилились номером, Гелен. Але приємно було познайомитися. – Від неї сильно тхне алкоголем.
– Хіба ти не збираєшся вийти з машини, щоби тебе представили?
– Дякую, мені й тут досить непогано.
– Ну, тоді я просто приєднаюся до тебе тут. – Вона невпевнено рухається навколо передньої частини автомобіля, відчиняє двері й усідається на водійське сидіння. – Я давно хотіла зустрітися з тобою, – зізнається Гелен.