Киваю з повним ротом супу.
– О, ще є Пітер, – додає Клер. – Пітер – садівник.
– Ого. Твоя сім’я має слуг. Здається, ти іншого пера пташка. Я… уже стрічав когось із твоєї сім’ї?
– Ти познайомився з моєю бабусею Міґрем якраз перед її смертю. Вона – єдина людина, якій я розповідала про тебе. До того часу вона майже втратила зір. Вона знала, що ми планували побратися, і хотіла зустрітися з тобою.
Полишаю їжу й дивлюся на Клер. Вона теж дивиться на мене, незворушно, по-ангельськи спокійно, невимушено.
– Ми збираємося одружитися?
– Гадаю, так, – відповідає вона. – Ти роками розповідав мені, що, звідки б ти не приходив, там ти одружений зі мною.
Занадто. Це вже занадто. Заплющую очі й змушую себе ні про що не думати. Зовсім не хочу втратити над собою контролю в цю мить.
– Генрі? Генрі, з тобою все гаразд? – Відчуваю, як Клер сідає на диванчик поруч зі мною. Розплющую очі, вона міцно стискає мої руки своїми. Дивлюся на її руки: вони спрацьовані, грубі й потріскані. – Генрі, пробач, я не можу звикнути до цього. Все зовсім навпаки. Я про те, що все життя ти був тим, хто знав геть усе, і я начебто забула, що сьогодні, можливо, мені варто не поспішати. – Вона всміхається. – Насправді, останнім, що ти сказав мені перед тим як піти, було: «Зглянься наді мною, Клер». Ти сказав це так, що тепер я припускаю: ти цитував мене.
Клер і далі тримає мої руки. Вона дивиться на мене із захватом, з любов’ю. Я надзвичайно вражений.
– Клер?
– Так?
– Може, пригальмуємо? Вдамо, що це звичайне перше побачення двох нормальних людей?
– Добре. – Клер встає і повертається на своє місце по інший бік столу. Вона сидить невимушено і намагається не усміхатися.
– Е-е, гаразд. Ну… Клер, може, розкажи мені про себе. Хобі? Домашні улюбленці? Незвичайні сексуальні вподобання?
– Сам дізнавайся.
– Гаразд. Подивимося… Де ти вчишся? Що вивчаєш?
– У художньому коледжі при інституті мистецтв. Займаюсь скульптурою, саме почала вивчати виготовлення паперу.
– Круто. Що у тебе за проект?
Здається, вперше за вечір Клер почувається незручно.
– Він… великий, і про… птахів.
Вона дивиться на стіл, тоді робить ковток чаю.
– Птахів?
– Насправді мова про… тугу.
Вона й досі не дивиться на мене, тому змінюю тему.
– Розкажи більше про свою сім’ю.
– Гаразд. – Розслабившись, Клер усміхається. – Ну… моя сім’я живе в штаті Мічиґан, у маленькому містечку Саут-Гейвен, на березі озера. Фактично наш будинок – за межами міста. Спершу він належав батькам моєї матері, моєму дідусю та бабусі Міґрем. Дідусь помер ще до мого народження, а бабуся жила з нами до самої смерті. Мені тоді було сімнадцять. Дідусь був юристом, тато теж юрист. Тато зустрів маму, коли прийшов до дідуся на роботу.
– Отже, він одружився з дочкою боса.
– Так. Насправді, іноді я замислююсь: а чи не одружився він із будинком боса? Моя мама – єдина дитина в сім’ї, а будинок – надзвичайний; його згадують у багатьох книгах про рух «Мистецтво та ремесла»[11].
– Як він називається? Хто його побудував?
– Він називається «Мідовларк-гауз». А побудував його в 1896 році Пітер Вінз.
– Нічого собі! Я бачив його на світлинах. Його збудували для когось із сім’ї Гендерсонів, так?
– Так. Це був весільний подарунок для Мері Гендерсон і Дітера Бескомба. Через два роки після в’їзду в будинок вони розлучились і продали його.
– Будинок вищого ґатунку.
– Як і моя сім’я. Вони на ньому схиблені.
– Братів та сестер маєш?
– Марку двадцять два, закінчує курс введення у правознавство в Гарварді. Алісії сімнадцять, випускниця школи. Вона віолончелістка.
Я помітив прихильність до сестри та якусь байдужість до брата.
– Ти не надто любиш брата?
– Марк подібний до батька. Обидва люблять перемагати, повчати, поки не скоришся.
– Знаєш, я завжди заздрю людям, які мають братів і сестер, навіть якщо вони їх аж настільки недолюблюють.
– Ти єдина дитина в сім’ї?
– Так. Я думав, ти знаєш про мене все?
– Насправді я знаю все і нічого. Знаю, який ти без одягу, але до цього полудня я не знала твого прізвища. Знаю, що ти жив у Чикаґо, але нічого не знаю про твою сім’ю, крім того, що твоя мама померла в автокатастрофі, коли тобі було шість. Знаю, що тобі багато відомо про мистецтво і ти вільно розмовляєш французькою та німецькою, втім, поняття не мала, що ти бібліотекар. Ти зробив усе, щоби я не могла знайти тебе у теперішньому. Ти сказав, що це станеться тоді, коли належить. І ось ми тут.
11
Художня течія, послідовники якої пропагували повернення до ремісничих народних джерел творчості на противагу індустріалізації.