Я знову задивився на досить цікаво виконаний настінний розпис. Автор картини використав незвичайну техніку: щоби досягти якомога більшої правдоподібності, на малюнки звірів він наліпив шерсть і пір’я, взяті, вочевидь, від справжніх тварин. При погляді зблизька це виглядало не вельми естетично.
Розділ VI У ПАСТЦІ
Із задуми мене вивело підозріле шарудіння. Швидко вимкнувши кишеньковий ліхтарик, я припав до стіни. Поруч почувся глухий удар, помножений відлунням печери. По шкірі продерло морозом, кінцівки від жаху задеревіли. Лише слух був напружений до краю.
Однак у печері стояла мертва тиша.
Через кілька хвилин, отямившись від переляку, я обережно почав нишпорити в темряві, щоби з’ясувати, що впало мені під ноги.
Це була брила, розколена від удару об долівку на три кавалки.
«Відірвався шматок скелі. Ото пощастило!» - подумав я. Проте, знову засвітивши кишеньковий ліхтарик, зі здивуванням зауважив, що кам’яна стіна наді мною була гладенька, й навіть стеля рівна мов стіл.
Звідки ж тоді випав камінь? Щось тут негаразд... Мерщій геть звідси!
Та тільки-но я ступив кілька кроків до виходу з печери, за спиною впав ще один камінь. Я блискавично озирнувся.
Над настінним розписом зяяв правильний круглий отвір, якого хвилину тому не було, а в ньому виднілася постать, убрана в якісь барвисті шати. Засліплена світлом ліхтарика, вона прикрила очі долонею й відступила в потайний хід. Поряд тут-таки з’явилася ще одна істота, вхопила товариша за руку, насильно всадовила й потягла углиб скелі.
Круглий отвір залишився відчиненим.
Усе сталося так швидко, що я першої миті не знав, дійсність то була, чи видиво. Однак пройма у стіні незаперечно свідчила: в підземному лабіринті живуть розумні істоти, подібні до нас, людей. На Гаммі мешкають, крім первісних створінь на кшталт Франтика і Марженки, ще й значно розвиненіші істоти.
Думки плуталися в голові.
Я не самотній поміж безсловесних створінь, серед жорстокої природи!
Перший напад радості, однак, швидко змінився страхом і невпевненістю. Дивна людина в отворі хотіла мене вбити - певно, жителі підземелля вважають мене небезпечним зловмисником...
Чому ж тоді нападник був зупинений своїм товаришем?
На довгі роздуми не було часу. В страху перед новим нападом я поспішив до човна, щоби якомога швидше забратися звідси в безпечне місце.
Та човна біля сталактита не виявилося!..
Мов шалений, я побіг уздовж підземної річки аж до крижаної завіси. Далі ходу сушею не було.
Що робити тепер - без човна й припасів?
Я кинувся в річку, але вода була така холодна, що ледве вдалося вилізти назад на берег.
Крижана печера стала для мене пасткою. Спочатку я безпорадно блукав підземеллям, оглядаючи його в надії знайти якийсь потаємний вихід. Та все було марно.
Тоді вирішив повернувся до настінного розпису. Проте отвір уже виявився закритим!
- Випустіть мене, не дайте тут померти! - закричав я мов божевільний.
Печера відповідала мені відлунням власного голосу. Сівши на землю, я заплакав.
Нараз хтось ухопив мене попід руки й, не встиг я збагнути, що діється, як уже стояв у круглому проході поруч із двома дивно вбраними крилатими гамміанами з суворими, але інтелігентними обличчями.
Вони відпустили мене й уривчастими жестами зажадали загасити ліхтарик на грудях.
Я підкорився. Одна з істот узяла мене за руку й потягла вперед, друга підштовхувала ззаду. Можеш собі уявити, з якими почуттями я пробирався в непроглядній пітьмі в невідоме. Після кожного кроку очікував, що мене скинуть у прірву.
Нарешті попереду з’явився мерехтливо освітлений кружок, який усе збільшувався, аж поки не перетворився на браму, що вела до пречудового скельного храму.
Я був просто приголомшений красою підземної зали. Прикрашену розписами стелю підпирали чудово різьблені стовпи - чи, радше, скульптурні групи фантастичних істот. Бічні стіни утворювали рельєфи, розфарбовані різними відтінками коричневого, синього й жовтого кольорів.
Посеред храму були складені кружка кам’яні плити з химерним орнаментом. У центрі кола, вихоплюючись із отвору в підлозі, палахкотіло блакитне полум’я.
Неприємні поводарі без слів усадовили мене біля підніжжя стовпа й пішли.
Я напружено міркував, що маю робити, однак нічого путнього так і не придумав. Обоє супутників за хвилю повернулися - а з ними багато інших. Вони підвели мене з землі й посадили на сидіння в колі - спиною до полум’я. Один із загадкових мешканців підземелля присів поряд зі мною, решта лишилися стояти перед нами.