Лікар так злякався, що якась деталь випала йому з рук.
Будь спокійний і розважливий, - посміхнувся старий. - Наразі не поспішай бити на сполох. Сьогодні передавач тобі не знадобиться. А завтра... - він махнув рукою. - Завтра побачиш, - додав удавано недбало.
Лікургос усе ще не оговтався від урази.
Ви. не спите? Казали ж, що втомилися, - пробелькотав він ніяково.
Спокій і розважливість, - повторив старий і сів у крісло навпроти телевізора. - Що передають?
Репортаж про людей зі Змієносця, - відказав лікар. - Вони відвідали деякі з наших заводів і розкритикували їх. Зазначили, що в техніці ми надто дотримуємося традицій. Мовляв, удосконалюємо старі машини, замість того, щоб краще вивчити закони природи й шукати для використання на благо людства найпряміших шляхів. Як приклад навели текстильні машини. Протягом століть ми вдосконалювали примітивні ткацькі верстати, замість того, щоб віднайти шлях, як найкраще та найпростіше вдягнути людину. Належало б думати про те, як на єдиній машині виробляти сучасні волокна, тканини й одяг, аніж робити ту машину надто складною.
Такі самі застереження вони висловили й щодо наших сільськогосподарських машин. Їм видається, що ми просто механізували й автоматизували примітивну працю перших землеробів. І тут, у виробництві зерна, мусимо шукати шлях, як найпростішим способом отримати речовини, необхідні для харчування.
Лікургос перевів подих, подумавши, що розрядив гнітючу атмосферу неприємної зустрічі.
Старий кивнув, і його обличчя на мить проясніло.
Друзі зі Змієносця - мудрі люди. Вони знають багато. Переконаєшся в тому сам - і будеш здивований. Багато в чому вони значно практичніші від нас, землян. І, що головне, значно краще знають будову атома та його закони. В цьому вони можуть нам неабияк прислужитися. Котра година? - несподівано спитав він.
За хвилину буде третя. А чому вас це займає? До ранку часу досить.
Ні, маємо в запасі щонайбільше годину. Ходімо! О четвертій на Золотому Оці нас чекають друзі зі Змієносця.
Лікар здивовано глянув на старого.
Друзі зі Змієносця? Як це? Ви ж казали, що сьогодні ми відвідаємо Президію Академії...
Це правда. Решта - побачиш. Маєш якийсь багаж?
Ні, це ні до чого. Можемо вирушати.
Вони мовчки вийшли й попрямували гірською стежкою, що вилася вздовж скельної стіни над глибокою ущелиною, в котрій гуркотіло декілька водоспадів.
Світало. Мак-Гарді зупинився й довго дивився на вранішнє багряне небо.
Сонце, наше сонце, - промовив він зворушено, коли над гірським хребтом з’явився пружок золотого диска. - Знову ти сходиш для мене - й, можливо, скоро для мене-таки зайдеш востаннє.
Він замовк і, похнюпившись, закрокував далі стежкою.
Небавом вони увійшли в широку улоговину, що оточувала гірське озерце. Було очевидно, чому його називали Золотим Оком: озеро виблискувало в сонячних променях, мов розплавлене золото.
На гладіні води мірно гойдався літак, схожий на ската.
Старий зійшов до води й кілька разів помахав. Літак зрушив з місця. Лікургосові він видався привидом.
Край самого берега літак зупинився. Передня частина корпусу відкрилася, висунулася маленька драбинка, і в отворі з’явилися невідомі люди в скафандрах.
Здрастуйте, друзі! - звернувся до них старий. - Як бачите, я дотримав слова. Повернувся точно в умовлений час. Зі мною мій приятель. Доктор Лікургос, - відрекомендував він лікаря.
Вітаємо вас, друзі! - відповів один із прибульців. - Ласкаво просимо на борт літака.
Мак-Гарді з Лікургосом увійшли в апарат.
Старому запропонували місце в кабіні головного пілота, а лікаря запросили оглянути літак. Сполучні коридори були такими низькими, що він мусив ходити нагнувшись.
У кінці коридору вони зупинилися й відчинили овальні металеві двері.
Як для вас пасажирська кабіна трохи замала, - пояснили йому. - Крісла легко перетворюються на лежаки, так що можете з комфортом подорожувати й лежачи. За протилежними дверима знаходяться склади.
Ви давно знайомі з Мак-Гарді, лікарю? - запитав другий чоловік у скафандрі.
Ми разом навчалися. Й відтак час від часу зустрічалися, - сказав Лікургос невпевнено.
Це добре. Хочемо попросити вас про дружню послугу. Життя Мак-Гарді в серйозній небезпеці. Ми дізналися про це лише вчора, цілком випадково.
Корабель наш рухається за рахунок антиматерії, що складається з негативних протонів. Як ви знаєте, антипротон мусить бути ізольованим від протона, оскільки при стиканні ці дві частинки вмить перетворюються на випромінювання.
Щоби вільно й безпечно користуватися антиматерією, ми ізолюємо її від звичайної матерії спеціальними хвилями, що випромінюються оцим приладом, - чоловік указав на маленьку скриньку, прикріплену в нього на скафандрі. - Пристрій діє в радіусі трьох метрів. Він захищає нас так надійно, що можемо безпечно дотикатися до антиматерії й навіть носити її в кишені. Один із таких пристроїв знаходиться в Мак-Гарді. Він позичив його без нашого відома...