«Чи не краще подарувати захисний пристрій Академії? - подумалося. - Там ним зацікавляться».
Підійшовши до вікна, Мак-Гарді побачив, що на галявині стояло в ряд кілька конвертопланів, і прилітали все нові.
Що відбувається? Чому так багато відвідувачів водночас? Може, це пацієнти доктора Бартошової?
Він швидко вдягнувся й зійшов униз, до їдальні. Однак, тільки-но прочинивши двері, зупинився. В приміщенні весело балакало декілька людей.
Мак-Гарді в замішанні переводив погляд з одного на другого. Всі були добре знайомими. Багато років тому вони разом мандрували незнаними закутками інших сонячних систем. Академік Навратіл, Северсон, Свозилова, Ватсон, як завжди веселий інженер Фратєв, Молодінова... Вони не надто змінилися за ці роки. Може, лікуються в доктора Бартошової?
Проходьте, Мак-Гарді, не бійтеся, - покликала його лікарка. - Дивовижно, еге ж? Ви й гадки не мали, що зустрінетесь тут зі всіма своїми друзями. Зізнаюся, що й я не чекала цього, й була приємно здивована. Насправді відвідали Северсона, щоби відсвяткувати з ним і з вами славну річницю. Сьогодні-бо рівно тридцять років, як «Промінь» покинув Місяць і вирушив у далекий шлях до тризір’я Центавра.
Тисяча водневих туманностей і одна свинцева, але ж ви й умієте маскуватися, Мак-Гарді! Якби не знав, що ви тут, і якби наша господиня не звернулася до вас, я б не повірив, що це ви! - подолав перше збентеження інженер Фратєв.
Вчені щиро привітали старого і всадовили поміж себе.
Мак-Гарді почувався ні в сих ні в тих серед своїх друзів і супутників по Всесвіту. Його гризло сумління. Сидів мовчки, зі схиленою головою, й нервово гладив коліно.
До кімнати увійшов Криштоф і, ґречно вклонившись, із поважним обличчям проголосив:
Панове, слуга ваш просить дозволу чемно попередити, що святковий обід готовий. Якщо хтось випадково зіпсує через нього шлунок, заздалегідь рекомендую всесвітньовідому лікарку доктора Франтішку Бартошову. Її ординаторська за дверима під номером 13. Сподіваюся, ви не забобонні...
Розділ XI ПРОЩАЛЬНИЙ ПОДАРУНОК
Сонце поволі сідало за голу вершину Яворини. Ліси потемніли, їхні зубчасті верхівки вирізьбилися на пурпуровому небі. Зелень на схилі Лопеніка набула золотистого металічного відтінку.
Товариство мандрівників безмежними просторами Всесвіту весело розважалося в залі. Доктор Бартошова відпочивала в кріслі у саду під крислатою запашною липою. Вона так поринула у думки, що не помітила Лідушки, котра тихо підкралася й затулила їй очі долонями.
Лікарка схопила маленькі рученята й засміялася.
Хто ж це може бути? Криштоф?
А от і ні, не вгадала! - зраділа піонерка. - Це я, Лідушка!
А чому ще не спиш? Де ти знову мандрувала так довго?
Коли ж вони так цікаво розповідають про Кварту, про три сонця - і про планету Ікс, - показала дівчинка на товариство, що сиділо за великим вікном зали. - Завтра нема навчання, не відсилай мене спати, - заблагала. - Я б охоче прогулялася з тобою, підеш?
Ти знову за своє? - погрозила їй бабуся жартома. - Ну гаразд, ходімо - на півгодинки, а відтак гайда в ліжко...
Вони вийшли вузьким прорубом на гребінь гори й присіли на низеньку березову лавочку.
На обрії виступав із туману силует Угорського Броду. В долині річки Олсави блищала гладінь нещодавно створеного озера. В сутінках засяяли перші освітлені вікна.
«В нижнім кінці світу, у гірському краю.» - проспівала тихо бабуся й обняла внучку. - Ніколи б я не змогла розлучитися зі Словаччиною, навіть якби знайшли у Всесвіті щонайказковішу планету. А що в тебе на серці, Лідушко? - погладила дівчинку по волоссю.
Бачиш, бабусю, не знаю, як би це тобі сказати, - завагалася та. - Я досі не можу збагнути, як це академік Хотенков пройшов крізь стіну. Ніколи не бачила нічого схожого. Адже у школі ми вчили, що матерія непроникна.
Бабуся допитливо подивилася на внучку й ледь помітно посміхнулася.
Це тебе так турбує? Ну добре. Я тобі поясню... Матерія, з якою ми повсякчас стикаємося і з якої самі складаємося, справді непроникна, хоча й досить рідка. Власне, вона є скупченням величезної кількості атомів, ти це знаєш. Але навіть у найтвердішій криці чи в алмазі атоми не накладені один на одного, мов сардинки в консерві. Уяви собі ліс, у якому одне дерево віддалене від другого на вісімдесят кілометрів.
Це був би добряче обрідний ліс, - засміялася Лідушка.
Твоя правда. І в такому самому співвідношенні віддалені один від одного й атоми в будь-якому тілі. Як бачиш, між ними є досить місця, щоб вигідно прогулятися. І все ж простір між атомами непроникний для інших атомів. Чому? Бо їм перешкоджає матеріальне поле, котре створюють атоми. Це щось на кшталт магнітного поля, яке не дозволяє, щоби падав контакт між двома магнітами. У всі ці таємниці ти проникнеш пізніше, коли вивчатимеш ядерну фізику.