Боїшся? - запитав її.
Коли ви не боїтеся, то й я ні...
Підхід до скель був вільний, немов хтось протоптав крізь джунглі зручну стежку.
Блискавки вгамувалися, вітер також стих. Виправа стишила крок. Лише Мак-Гарді з Краусом чвалали далі. Вони боялися, що буря несподівано повернеться. Мали-бо чималий гіркий досвід із погодою на Кварті.
Поглянь, - прошепотів Краус, коли вони наблизилися до самих скель. - На верхівці хтось стоїть.
Крилатий квартянин - готується злетіти, бачиш, як розправив крила?
Авжеж, але здається мені, що він стоїть нерухомо. І досі ще не почув нас. Це дивно, адже квартяни мали винятково чутливий слух.
Квартянин не рухається, - повторив Краус лаконічно, коли вся експедиція прибула на місце.
Можливо, це статуя, - промовив Хотенков. - Згідно з вашою розповіддю, Мак-Гарді, розвинені квартяни вправні скульптори.
Давайте поглянемо на цього хлопця зблизька, - запропонував Фратєв і тут-таки заплигав по камінню до верхівки.
Нагорі він голосно розсміявся.
Хотенков має рацію, це статуя - й вельми добре зроблена, хоча й не викінчена в деталях. Цілком можливо, що десь неподалік ми знайдемо помешкання квартян. Огляньмо околиці.
Експедиція розділилася на декілька груп, кожна з яких пішла своїм напрямом. За порадою Хотенкова всі налаштували передавачі на однакову частоту, щоби постійно бути на зв’язку.
Я знайшов декілька дерев зі світними плодами. Лідушка в захваті, - озвався за хвилю Северсон.
А я натрапив на кілька примітивних хиж із гілок та широкого листя, - повідомив Фратєв.
Неймовірно, у скелях виявилися печери з чудовим настінним розписом! - почувся в навушниках здивований голос Ватсона.
Огляд квартянських дивовиж тривав майже дві години. Й навіть ті, хто все ще не вірив, що вони опинилися на далекій планеті, засумнівалися. Лише в Молодінової та Криштова на вустах грав загадковий усміх...
Краус та Мак-Гарді попрямували до бухточки, де була пришвартована «Стріла». Літак спокійно лежав на водній гладіні, вкритій дрібними рослинами.
Давай злетимо й поглянемо на цю загадку з висоти пташиного польоту, - запропонував Краус.
Далебі, - кивнув Мак-Гарді, - ото наші здивуються, коли ми з’ явимося над їхніми головами!
Однак, тільки-но вони зайшли у воду, літак зрушив з місця, кілька разів підскочив на хвилях і злетів у повітря.
Краус хутко ввімкнув передавач:
Це Краус і Мак-Гарді. Неподалік від вас, у напрямку сяючої Проксими, ми виявили в бухточці наш літак «Стрілу». Коли наблизилися, він злетів.
Це Хотенков. «Стрілу» ми помітили ще з повітря. Повертайтеся до скель, ми знайшли чимало цікавого.
Біля скель на них чекав лише Фратєв.
Підніміться до статуї на верхівці й роззирніться навколо, - сказав він.
Вони вилізли на стрімчак і уважно оглянули ландшафт.
Там. там. бачиш?! - скрикнув Мак-Гарді.
Краус повернувся у вказаному напрямі й заціпенів. Над верхівками дерев сяяли чотири великі різнобарвні кулі.
Селище Невидимих. Значить, ми й справді на Кварті.
Гайда, оглянемо цю загадку зблизька, там нас чекають! - крикнув нетерпляче Фратєв.
Невдовзі вони опинилися на маленькій галявині. Посеред неї стояли чотири стрункі піраміди зі світними кулями на верхівках. Експедиція оглядала дивні будівлі й жваво обмінювалася враженнями.
Це помешкання друзів зі Змієносця, - промовив Мак-Гарді, коли приєднався до виправи.
Безумовно, - згодився Хотенков. - Щойно вони повернулися з дороги...
Над головами екскурсантів зашумів літак у вигляді ската й за хвилю приземлився неподалік від пірамід.
Вітаю на Кварті, друзі з Землі, - вклонився чоловік у скафандрі, що першим вийшов із літака.
Мак-Гарді сполотнів. Скориставшись загальною уразою, він вимкнув ліхтарик і відійшов убік.
Навіщо ти це робиш? - запитав Краус, що стояв поряд і уважно стежив за діями приятеля.
Не турбуйся про мене, мушу на хвилю відійти.
Тобі зле?
Зі мною все гаразд. За мить повернуся, - процідив Мак- Гарді й попрямував до темного пралісу.
Краус подався за ним назирці.
Мак-Гарді, не робіть цього! - пролунав раптом дужий голос чоловіка в скафандрі.
Краус, гадаючи, що його друг хоче вкоротити собі віку, повалив Мак-Гарді на землю й прикрив своїм тілом. Обоє чоловіків, борюкаючись, опинилися в світлі прожекторів.
Мак-Гарді, благаю, не робіть цього! - залунав знову підсилений голос прибульця.
Мак-Гарді, напруживши всі сили, відштовхнув Крауса й побіг у джунглі. Відразу по тому з хащів вихопилося сліпуче полум’я.